Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 497/1643/17, в якій досліджував питання застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що чоловіка було визнано винуватим у тому, що він у стані алкогольного сп’яніння керував автомобілем «Mercedes-Benz 240D» і, виявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою і за наявністю об'єктивної можливості вчасно помітити неповнолітніх пішоходів, які здійснювали рух уздовж правого краю проїзної частини, не дотримався безпечної дистанції та інтервалу, внаслідок чого здійснив наїзд на пішоходів, які рухалися в попутному йому напрямку. У результаті дорожньо-транспортної пригоди одному з потерпілих було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер, а ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяних іншому потерпілому, не було з'ясована, оскільки останній відмовився від проходження експертизи.
За вироком місцевого суду чоловіка було визнано винуватим та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Апеляційний суд місцевого суду змінив у частині призначеного покарання, а абзац другої частини вироку виклав у такій редакції: «На підставі ст. 75 КК звільнити особу від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком тривалістю 2 роки». У решті вирок суду першої інстанції було залишено без зміни.
Розглядаючи справу, ВС зазначив, що у своїй ухвалі апеляційний суд не дав переконливих, вичерпних відповідей на доводи прокурора щодо необґрунтованого звільнення особи від відбування покарання з випробуванням і переконливо їх не спростував.
Так, погоджуючись із рішенням місцевого суду в частині правомірності застосування до засудженого ст. 75 КК, апеляційний суд повною мірою не врахував того, що засуджений вчинив хоча і необережний, однак тяжкий злочин, який належить до злочинів проти безпеки руху, не проаналізував суд характеру й обсягу допущених засудженим грубих порушень ПДР, непоправних наслідків у вигляді смерті людини молодого віку.
ВС наголосив, належно не оцінив суд і того факту, що засуджений, керуючи автомобілем, перебував у стані алкогольного сп'яніння. Між тим, згаданий факт яким, ніким не оспорювався, свідчить про підвищену суспільну небезпеку учасника дорожнього руху, внаслідок якого сталася ДТП.
При цьому Суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК, водієм, який керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, зазвичай виключає застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням (див. постанови Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 484/3291/16-к, від 19 березня 2019 року у справі № 393/409/17, від 2 квітня 2019 року у справі № 384/110/18, від 3 вересня 2019 року у справі № 166/753/17).
Враховуючи це, навіть позитивні дані про особу винного та наявність кількох пом'якшуючих обставин не можуть бути визнані мотивованими підставами для застосування до засудженого положень ст. 75 КК і звільнення його від відбування призначеного покарання.
Крім того, кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК, законодавцем віднесено до злочинів проти безпеки руху. Тому думка потерпілого щодо виду та розміру покарання хоча і може враховуватися судом при призначенні покарання, однак не є вирішальною в цьому питанні.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, про визнання заповіту недійсним: позиція Верховного Суду.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.