Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 236/1583/19, в якій досліджував питання, за яких умов суд може визнати допустимим доказом показання з чужих слів.
Обставини справи
За вироком місцевого суду чоловіка засуджено за ч. 2 ст. 156 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років.
Згідно з вироком, його визнано винним у тому, що він, будучи в стані алкогольного сп`яніння та перебуваючи в будинку, де на той момент мешкав, усвідомлюючи, що потерпіла є малолітньою особою, вчинив розпусні дії щодо останньої, посягаючи на її статеву недоторканість, нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток малолітньої особи та негативно впливаючи на психіку, без застосування фізичного насильства та погроз.
Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін.
У касаційній скарзі захисник засудженого, зокрема, посилався на те, що обвинувачення у вчиненні засудженим інкримінованого йому злочину ґрунтується на показаннях свідків, наданих з чужих слів.
Так, розглядаючи справу, ВС зазначив, що доводи захисника про недопустимість як доказу показань свідків, оскільки такі показання відповідно до положень ст. 97 КПК України є показаннями з чужих слів, а тому не можуть братися судом до уваги, є необгрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 97 КПК України показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.
ВС підкреслив, що законодавцем також передбачено, за яких умов суд може визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів (ч. 2 ст. 97 КПК України).
Водночас при прийнятті рішення суд зобов`язаний враховувати, зокрема, значення пояснень та показань у випадку їх правдивості для з`ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей; інші докази, які подавалися або можуть бути подані; а також можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту.
Як слідує з вироку суду першої інстанції, суд з урахуванням вимог вказаних норм закону, а також з урахуванням тієї обставини, що потерпіла є малолітньою особою, а її безпосередній допит може негативно вплинути на її психологічний стан, визнав допустимими доказами показання свідків.
З такими висновками суду погодилась і колегія суддів, а тому відхилила доводи касаційної скарги захисника, що стосуються використання показань із чужих слів.
Що стосується доводів захисника про безпідставне, на думку останнього, посилання місцевим судом на вчинення засудженим злочину у стані алкогольного сп`яніння, то колегія суддів зазначає таке.
Як слідує з обвинувального акта та зі встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи, засуджений вчинив злочинні дії щодо малолітньої потерпілої в стані алкогольного сп`яніння. Вказані обставини були встановлені на підставі досліджених судом доказів, зокрема даними протоколу слідчого експерименту від 8 квітня 2019 року, де сам засуджений за участю захисника повідомив, що в день події вживав алкогольні напої.
Крім того, під час судового розгляду засуджений, як зазначалось вище, визнав себе винним у вчиненні інкримінованого злочину і не заперечував факт вчинення злочинних дій в стані алкогольного сп`яніння. До того ж колегія суддів враховує, що за встановлених судом обставин, що пом`якшують покарання (щире каяття) та обтяжують покарання (вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння), засудженому було призначено мінімальне покарання, визначене санкцією ч. 2 ст. 156 КК України.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Раніше «Судово-юридична газета» писала про шахрайство чи наявність цивільно-правових відносин: ВС вказав на важливий аспект.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.