Шахрайство чи наявність цивільно-правових відносин: ВС вказав на важливий аспект

Наявність між обвинуваченим та потерпілим певних цивільно-правових чи інших подібних правовідносин, які були закріплені у певному правочині, сама по собі не виключає можливості кваліфікації діяння особи як шахрайства за наявності усіх необхідних елементів складу цього злочину. В окремих випадках такі відносини цілком можуть бути частиною реалізації умислу особи на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою.

До такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 127/11849/15-к.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що громадянка України у нотаріальній конторі приватного нотаріуса, з метою незаконного збагачення, шляхом обману під приводом проваджу земельної ділянки, заздалегідь не маючи на меті виконувати взяти на себе зобов’язання згідно з домовленістю, уклала з потерплою попередній договір, за умовами якого сторони зобов’язувались у майбутньому укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки.

При укладенні попереднього договору потерпілою було передано грошові кошти у сумі 162 400 грн та після цього в розрахунок за попереднім договором було передано ще 37 000 грн.

Громадянка, не маючи на меті виконувати взяти на себе зобов’язання згідно з укладеним попереднім договором, уклала договір про завдаток з іншою особою, а згодом уклала договір купівлі-продажу вказаної вище земельної ділянки, не попередивши їх про права третіх осіб на цю ділянку.

Суд першої інстанції засудив жінку до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Стягнув із засудженої на користь потерпілої 199 400 грн матеріальної та 5000 грн моральної шкоди. Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін.

Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, касатор подав касаційну скаргу, зокрема вважає, що апеляційним судом належним чином не перевірено доводи апеляційної скарги щодо відсутності в діях засудженої складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, оскільки остання не вчиняла дій, спрямованих на обман потерпілої чи зловживання її довірою для отримання від неї коштів, а їх відносини мали виключно цивільно-правовий характер.

Висновок Верховного Суду

Стосовно доводів скарги про відсутність у діях засудженої складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, та виключно цивільно-правовий характер між нею та потерпілою, колегія суддів зазначила наступне.

Так, ВС зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 190 КК України, шахрайством визначається заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Наявність між обвинуваченим та потерпілим певних цивільно-правових чи інших подібних правовідносин, які були закріплені у певному правочині, сама по собі не виключає можливості кваліфікації діяння особи як шахрайства за наявності усіх необхідних елементів складу цього злочину. В окремих випадках такі відносини цілком можуть бути частиною реалізації умислу особи на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою.

Принциповим у цьому питанні є встановлення і доведення поза розумним сумнівом, що особа, умисно, з корисливих мотивів заволодіваючи чужим майном або набуваючи права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, зокрема й беручи на себе при цьому певні зобов'язання, одразу не мала наміру їх виконувати, використовуючи певні правовідносини як спосіб реалізації умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою. Висновок про це може бути зроблений, у тому числі й виходячи із сукупності фактичних дій такої особи.

Зокрема у цьому провадженні судом першої інстанції було досліджено попередній договір укладений між засудженою та потерпілою відповідно до якого сторони домовились, що основний договір має бути укладений ними до 1 жовтня 2014 року, і потерпіла передала засудженій 162 400 грн під час нотаріального посвідчення цього договору, а решту 128 000 грн, зобов’язалась передати під час нотаріального посвідчення основного договору. Після цього протягом березня-травня цього року  потерпіла неодноразово на прохання засудженої передавала останній кошти в рахунок сплати за земельну ділянку.

Також судом було досліджено договір про завдаток між особою_3 та засудженою, укладений 10 липня 2014 року, згідно з яким засуджена висловлює бажання продати їй вказану вище земельну ділянку і отримала від неї 36 000 грн завдатку. При цьому за умовами вказаного договору засуджена взяла на себе зобов’язання не відчужувати цю земельну ділянку іншим особам, не дивлячись на попередній договір укладений із потерпілою.

У подальшому, засудженою підписано з покупцями договір купівлі продажу земельної ділянки з розстрочкою платежів. За умовами цього договору засуджена отримала 130 225 грн, до його підписання, а решту 101 775 грн покупці зобов’язувались сплатити до 14 жовтня 2014 року. Крім цього, за умовами договору продавець свідчить, що відчужувана земельна ділянка нікому іншому не відчужена і вона вільна від будь-яких прав і претензій третіх осіб.

Допитані в судовому засіданні свідки зазначили, що засуджена не повідомляла їх про свої зобов'язання щодо земельної ділянки перед іншими людьми.

Враховуючи те, що після підписання засудженою попереднього договору з потерпілою та отримання від останньої впродовж лютого-травня коштів на виконання цього договору, засуджена до закінчення визначеного договором строку (01 жовтня 2014 року) без попередження потерпілої повторно виставила на продаж вказану земельну ділянку; у липні 2014 року отримала від інших осіб завдаток за цю земельну ділянку і 23 вересня 2014 року уклала з іншими особами договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, отримавши від покупців частину грошей; при цьому вона ні до, ні одразу після продажу земельної ділянки іншим особам, не вживала жодних заходів для повернення потерплої отриманих від неї коштів аж до моменту звернення потерпілої до поліції і зустрічі з нею у грудні 2014 року в кабінеті слідчого, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що засуджена вже на час укладання попереднього договору з потерплою не мала наміру виконувати взяті на себе зобов'язання, а її умисел був спрямований на корисливе заволодіння грошима потерпілої шляхом обману.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що в діях засудженої немає складу інкримінованого злочину, а її відносини з потерпілою носили виключно цивільно-правовий характер, не вбачаються обґрунтованими.

Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд нагадав, коли виникає право власності на земельну частку.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.