Розшук підозрюваного: ВС нагадав підстави для оголошення розшуку під час досудового розслідування

Підстава для оголошення розшуку під час досудового розслідування «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце, якщо підозрюваний ухиляється від слідства або якщо з інших причин не встановлено його місцезнаходження. Саме тому зупинення досудового розслідування у зв’язку з розшуком підозрюваного само по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства.

До такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 686/10936/17-к.

Обставини справи

Так, з матеріалів справи відомо, що чоловік, перебуваючи поряд із сауною, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин із потерпілим, завдав йому одного удару кулаком в грудну клітину. У результаті чого останній, не втримавшись на ногах, вдарився задньою частиною правої ноги об кам’яну конструкцію, після чого впав на землю, викладену кам’яною бруківкою. Такими діями чоловік спричинив потерпілому тілесне ушкодження у вигляді закритого косо-поперечного перелому (діафізу) правої стегнової кістки в середній третині зі зміщенням уламків, що за своїм характером належить до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, які спричинили тривалий розлад здоров`я.

За вироком місцевого суду обвинуваченого було виправдано у зв’язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.

Апеляційний суд скасував вирок місцевого суду та ухвалив новий, за яким його було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (170 грн). На підставі ч. 5 ст. 74 КК України особу звільнено від відбування призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Також за цим вироком його визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, та призначено покарання у вигляді громадських робіт на строк 150 годин.

Не погоджуючись із вироком суду апеляційної інстанції, засуджений вказував, зокрема, на те, що суд належним чином не перевірив підстав для застосування щодо нього положень ст. 49 КК України.

Перевіряючи ці доводи засудженого, колегія суддів вказала на таке. Зокрема, судді ВС зазначили, що у статті 49 КК України визначено матеріально-правові підстави та умови для звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Так, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили: минули зазначені у законі строки (ці троки диференційовані залежно від тяжкості вчиненого злочину); протягом цих строків особа не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого злочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло 15 років.

Також ВС підкреслив, що під ухиленням від слідства або суду з огляду на положення ч. 2 ст. 49 КК України слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, імітація своєї смерті тощо).

Згідно з ч. 1 ст. 281 КПК України, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує його розшук.

Причому підстава для оголошення розшуку під час досудового розслідування «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце, якщо підозрюваний ухиляється від слідства або якщо з інших причин не встановлено його місцезнаходження.

Саме тому зупинення досудового розслідування у зв`язку з розшуком підозрюваного саме по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства.

Як убачається з матеріалів справи, на підставі постанови від 19 травня 2016 року досудове розслідування щодо підозрюваного зупинено у зв`язку з оголошенням останнього в розшук.

Водночас із вказаної постанови видно, що 28 квітня 2016 року було складено повідомлення про підозру за ст. 128 КК України, однак повідомити його про підозру не виявляється можливим у зв`язку з невстановленням його місцезнаходження.

У свою чергу, повідомлення про підозру від 28 квітня 2016 року ним було отримано особисто 5 квітня 2017 року.

Крім цього, згідно з ухвалою слідчого судді від 5 травня 2017 року однією з підстав відмови у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою була відсутність у матеріалах провадження доказів, які підтверджують, що  засуджений був належним чином повідомлений про обов`язок з`явитися до слідчого.  

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку стосовно того, що він, будучи повідомленим про підозру за ст. 128 КК України та про обов`язок з`являтися до слідчого, ухилявся від органів досудового розслідування, а тому з урахуванням строку зупинення досудового розслідування строк давності притягнення його до кримінальної відповідальності не сплинув.

Також під час перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів встановила, що станом на 28 грудня 2019 року, тобто на день розгляду кримінального провадження апеляційним судом, зі дня вчинення злочину, передбаченого ст. 128 КК України, минуло 3 роки, а отже, строк давності закінчився, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою.

Водночас, оскільки він до набрання вироком законної сили не подав клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності за вчинене кримінально карне діяння, засуджений підлягає звільненню від призначеного покарання на підставах, передбачених ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, а судове рішення щодо нього має бути змінено відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд змінив вирок апеляційного суду. Так, на підставі положень ч. 5 ст. 74 КК України  звільнив засудженого від відбування покарання, призначеного йому за вироком апеляційного суду за ст. 128 КК України, у зв’язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 19 КК України.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд нагадав, які права має державний виконавець.