Верховний Суд висловився стосовно презумпції спільності права власності подружжя на майно

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 264/2232/19, та встановив, що суди правильно відхилили доводи позивача щодо придбання ним нерухомості за особисті кошти, зняті з депозитного вкладу за договором, оскільки ці кошти розміщені депозитному рахунку у період зареєстрованого шлюбу з відповідачем.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право особистої приватної власності за нежитлове приміщення та двокімнатну квартиру.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що у період перебування з жінкою у зареєстрованому шлюбі за його особисті кошти, які були розміщені у Публічному акціонерному товаристві «Д», як депозитний вклад у розмірі 185 000,00 грн та особисті кошти, ввезені ним в Україну 14 лютого 2003 року через Донбаську регіональну митницю в розмірі 20 990,00 дол. США, було придбано нежитлове приміщення та двокімнатну квартиру. Ця нерухомість була оформлена на відповідачку з метою уникнення будь-яких питань із міграційною службою, оскільки вона мала намір залишитися громадянкою республіки Вірменія.

Іллічівський районний суд міста Маріуполя Донецької області у задоволенні позову відмовив. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Висновок Верховного Суду

Конструкція статті 60 СК України передбачає застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростовано й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

ВС підкреслив, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є майно, набуте нею за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Наведене дає правову можливість визнати майно не спільною, а особистою власністю, якщо воно набуте подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі, проте за особисті кошти, за умови доведення обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тим із подружжя, який її спростовує.

Судді ВС зазначили, що правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції про те, що позивачем не доведено, що спірна нерухомість придбана у 2012, 2014 роках за його особисті кошти, які він у 2003 році ввіз на територію України і які до 14 березня 2008 року перебували на депозитному рахунку в банку.

При цьому суди правильно відхилили доводи позивача щодо придбання ним нерухомості за особисті кошти, зняті 04 серпня 2014 року з депозитного вкладу за договором, укладеним 02 липня 2014 року, оскільки ці кошти розміщені на депозитному рахунку у період зареєстрованого шлюбу з відповідачем.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які суди застосували правильно.

Доводи касаційної скарги про те, що спірне нерухоме майно придбано за його особисті кошти, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки позивач не спростував презумпцію спільності майна.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, наведеним у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі  № 6-801цс16, де зазначено, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, та у постанові Верховного Суду  від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17, в якій встановлено, що позивач спростував презумпцію спільності права власності та довів витрату особистих коштів на придбання майна у шлюбі. Водночас у справі, що переглядається суди встановили, що позивач не спростував презумпцію спільності майна.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, про відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого: позиція ВС.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.