Санкції до суб’єктів ЗЕД і дискреція міністерства: позиція КАС ВС

10 березня 2021 року Верховний Суд у складі суддів об’єднаної палати Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року у справі № 826/12552/18 (провадження № К/9901/28012/19) за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «КАЇССА» до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, за участю Державної фіскальної служби України як третьої особи, про скасування наказу.

Суд касаційної інстанції встановив, що cпеціальні санкції, передбачені у випадках порушення вимог Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» або пов'язаних із ним законів України та в разі проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки, зокрема, у разі неповернення виручки після спливу граничного строку, встановленого Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», можуть бути застосовані Мінекономрозвитку за наявності позитивного рішення суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України. Мінекономрозвитку при застосуванні таких санкцій користується альтернативою щодо прийняття владного управлінського рішення на підставі наданого уповноваженим органом подання та долучених до нього документів, а також матеріалів, що містяться в розпорядженні Міністерства. Незастосування таких санкцій можливе в разі усунення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності відповідних допущених порушень або надання доказів неможливості виконання рішення суду чи арбітражу.

Обставини справи

Приватне сільськогосподарське підприємство «КАЇССА» звернувся до суду з позовом про скасування наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України в частині застосування до позивача спеціальної санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що особа вживала заходи для недопущення господарського правопорушення, які були спрямовані на повернення виручки в іноземній валюті, що виключає наявність вини в діях позивача, і як наслідок, відсутність складу правопорушення.

Суть спору полягала в установленні підстав для звільнення від сплати штрафних санкцій, кваліфікації в діях суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності порушень, оцінці дискреційних повноважень Мінекономрозвитку за наслідками розгляду відповідного подання уповноваженого органу.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 6 червня 2019 року повністю відмовив у задоволенні адміністративного позову. Рішення суду першої інстанції було мотивоване тим, що підставою для видання наказу про застосування до суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», стало відповідне подання ДФС України, передумовою для якого була наявність простроченої дебіторської заборгованості за здійсненою позивачем зовнішньоекономічною операцією. Станом на час розгляду справи у суді позивачем не було вжито необхідних, належних і допустимих заходів задля усунення порушень законодавства, які давали підстави для скасування застосованої до нього спеціальної санкції.

Шостий апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду першої інстанції та повністю задовольнив адміністративний позов. Суд апеляційної інстанції дійшли висновку, що позивач надав достатньо доказів на підтвердження своєї активної поведінки, спрямованої на стягнення заборгованості з іноземного контрагента, застосована відповідачем санкція є адміністративно-господарською, тому, ураховуючи наявність рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, підстави для застосування відповідної санкції були відсутні.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу. Рішення суду апеляційної інстанції було скасовано. Рішення суду першої інстанції змінене в мотивувальній частині та викладене в редакції, наведеній у цій постанові. В іншій частині відповідне рішення залишене без змін.

Висновок Верховного Суду

Застосування спеціальних санкцій, передбачених у статті 37 Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», має на меті припинення та недопущення повторення відповідним суб’єктом господарювання порушення у сфері зовнішньоекономічних відносин. Статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» закріплено присічні строки розрахунків при експорті товарів / послуг. Недотримання цих строків утворює склад правопорушення, що є підставою для застосування до суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності відповідальності.

Лише факт звернення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності до відповідного суду з позовом про стягнення заборгованості є підставою для звільнення саме від сплати пені (повністю або на відповідний строк). Санкції, передбачені статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», у разі неповернення виручки після спливу граничного строку, установленого Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», можуть бути застосовані Мінекономрозвитку за наявності позитивного рішення суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України. Незастосування таких санкцій можливе в разі усунення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності відповідних допущених порушень або надання доказів неможливості виконання рішення суду чи арбітражу.

Мінекономрозвитку при застосуванні до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України спеціальних санкцій у випадках порушення вимог Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» або пов’язаних із ним законів України та в разі проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки, користується альтернативою щодо прийняття владного управлінського рішення. Остаточний висновок про доцільність застосування спеціальних санкцій приймається саме Мінекономрозвитку на підставі наданого уповноваженим органом подання та долучених до нього документів, а також матеріалів, що містяться у розпорядженні Міністерства. Спеціальна санкція у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності не може бути застосована, якщо на момент прийняття рішення про її застосування усунуто порушення законодавства України, оскільки відсутня безпосередня мета застосування такої санкції. Отже, існують обставини, за яких Мінекономрозвитку може відхилити подання про застосування санкцій, визначених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», яке надійшло від уповноважених органів.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.