Бездіяльність органу місцевого самоврядування та неналежне виконання ним своїх обов’язків, зокрема щодо приведення будинку (квартири) у придатний для проживання стан, порушує права особи та членів сім’ї на належне житло, гарантоване Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу №438/887/16-ц https://reyestr.court.gov.ua/Review/90872536 за позовом двох осіб до виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області, треті особи: дві особи, Бориславський міський центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Бориславської міської ради Львівської області, відділ реєстрації Бориславської міської ради Львівської області, Державне комунальне підприємство «ЖЕК №1», про зобов’язання вчинення дій щодо надання житла.
Обставини справи
Суди встановили, що дві особи, опікуном яких є мати, є інвалідами II групи з дитинства. Крім них в однокімнатній квартирі зареєстрований батько. Загальна площа квартири становить 34,2 кв. м, жила площа – 15,1 кв. м. Жила площа на одного члена сім’ї становить 3,77 кв. м, що є порушенням положень статті 47 ЖК УРСР. Після пожежі, що сталася в цій квартирі, позивачі змушені шукати інше жиле приміщення для проживання. Оскільки квартира перебуває в аварійному стані, немає газу, світла, води, будинок є непридатним для проживання. Вони неодноразово звертались до органів місцевого самоврядування, органів державної влади, правоохоронних органів з вимогами захисту їхнього права на належні умови проживання, проте до цього часу це питання не вирішено. Нині сім’я перебуває на квартирному обліку за № 205 загальної черги та за № 68 у списку першочерговості. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, оскільки особи, включені до списку пільговиків, користуються однаковими правами, тому надання одній сім’ї жилого приміщення позачергово перед громадянами такої ж категорії порушуватиме права цих громадян. Апеляційний суд це рішення скасував та зобов’язав відповідача привести квартиру, в якій раніше проживала родина, до стану, що відповідає вимогам статті 50 ЖК УРСР, а до того часу надати сім’ї жиле приміщення з фонду житла для тимчасового проживання, що відповідає санітарним і технічним вимогам за нормами жилої площі, встановленими для проживання громадян у гуртожитках. Залишаючи постанову суду апеляційної інстанції без змін, Верховний Суд дійшов таких висновків. Бездіяльність органу влади та неналежне виконання ним своїх прямих обов’язків, передбачених законом, зокрема щодо приведення будинку (квартири) у стан, придатний для проживання, призвели до позбавлення сім’ї позивачів права на належне житло, гарантоване Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій із внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відшкодування. Отже, ухвалення судом рішення про відмову у позові ставить під загрозу гарантовані як національним, так і міжнародним законом принципи ефективного засобу юридичного захисту. Апеляційний суд застосував передбачений законом ефективний спосіб захисту порушеного права сім’ї позивачів, які погодилися з таким рішенням суду апеляційної інстанції та не оскаржили його у касаційному порядку. Доводи касаційної скарги про відсутність доказів аварійного стану спірної квартири колегія суддів відхилила, оскільки саме виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області відповідно до своїх повноважень зобов’язаний був вжити заходів щодо встановлення чи спростування цієї обставини, оскільки у Положенні про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання чітко визначено підстави для прийняття виконавчим комітетом місцевої ради рішення про проведення капітального ремонту жилого будинку (жилого приміщення) чи визнання такого житла непридатним для проживання. Постановою Верховного Суду постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року залишено без змін.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.