Громадянин України відсудив у держави компенсацію через незаконні дії органів досудового розслідування та прокуратури

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 758/8728/16-ц, в якій досліджував питання відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури, та встановив, що законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач перебував на посаді начальника сектора боротьби з незаконним обігом наркотиків. У межах кримінальної справи позивача було затримано та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в слідчому ізоляторі.

Вироком суду першої інстанції позивача було визнано невинним в пред’явленому обвинуваченні та виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочинів. Апеляційний суд вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Як вбачається з висновку КНДІСЕ, за результатами проведення судової психологічної експертизи, ситуація, яка пов’язана з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним взяттям і триманням під вартою в ході кримінального провадження, незаконного проведення обшуку у батьків позивача, незаконного накладення арешту на майно та інших процесуальних дій, що обмежувала його права, була писхотравмуючою.

Тож, чоловік звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду, позов задоволено. Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь позивача 2 253 420,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Не погоджуючись із рішенням судів, касатор подав касаційну скаргу, яка мотивована тим, що судами неправильно визначено джерело відшкодування шкоди та, як наслідок, помилково стягнуто моральну шкоду із Державної казначейської служби України, а також судами безпідставно завищено розмір моральної шкоди, який не підтверджено належними та допустимими доказами.

Висновок Верховного Суду

ВС наголосив, що норма частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду визначає, що у подібних правовідносинах відшкодування моральної шкоди провадиться, виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди, з урахуванням конкретних обставин справи, не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди, тобто такий обрахунок є мінімально гарантованим законом, що узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

Таким чином законодавством не встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Також судді ВС відзначили, що пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. 

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

ВС наголосив, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, і вимоги касаційної скарги щодо розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входять до компетенції суду касаційної інстанції.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо помилкового стягнення моральної шкоди із Державної казначейської служби України, оскільки положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.

ВС  підкреслив, кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов’язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава України як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Велика Палати Верховного суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19).

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, коли відмова у задоволенні запиту на інформацію є неправомірною.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.