ЄСПЛ: Навіть законний примусовий привід для допиту може не відповідати вимогам Конвенції

До Європейського суду з прав людини звернувся Анатолій Береза. Пан Береза свого часу був головою правління Запорізького абразивного комбінату. У рамках справи «Береза проти України» (CASE OF BEREZA v. UKRAINE) він просив суд визнати, що його примусова доставка та утримання у відділку міліції було протиправним і, таким чином, суперечило вимогам статті 5 Конвенції.

Обставини справи

Отже, 30 грудня 2009 року заявник – голова правління комбінату – звернувся до міліції через крадіжки, які відбувалися на його підприємстві. Міліція того ж дня відкрила кримінальне провадження. Проте, за словами заявника, розслідування не просувалося від слова «взагалі». Не зважаючи навіть на численні скарги на бездіяльність цілий рік не відбувалося нічого.

Уряд стверджував, що 1 та 28 лютого 2011 року правоохоронці надсилали на комбінат повістки на ім’я заявника, але він не приходив на допит. Крім того, 1 березня працівники комбінату отримали повістки на ім’я заявника та інших посадовців комбінату. Втім, заявник стверджував, що не отримував повістку від 1 лютого, а з 28 лютого по 19 березня він був у відрядженні, через що не отримував повістку від 28 лютого і не зміг прийти на допит 3 березня, як того вимагала повістка від 1 березня. За словами заявника він попросив колегу повідомити слідчого про причини своєї відсутності.

7 квітня 2011 слідчий вирішив, що до заявника необхідно застосувати примусовий привід, адже він неодноразово не приходив на допити без вагомих підстав. 8 квітня правоохоронці примусово привели заявника на допит. Під час допиту слідчий ставив загальні питання про управління комбінатом та крадіжку, що сталася у 2009 році. За дві з половиною години заявника відпустили.

Заявник звернувся до суду, вимагаючи визнати рішення слідчого про застосування примусового приводу протиправним. Втім, суд дійшов висновку, що заявника у встановленому порядку викликали на допит щонайменше повісткою, яку 1 березня 2011 року отримали працівники комбінату, але сам заявник не з’явився і не повідомив причини відсутності. До таких же висновків діийшли апеляційний та Вищий спеціалізований суди.

Розгляд ЄСПЛ

Заявник не погоджувався з думкою про правомірність його приводу та утримання. А тому звернувся до ЄСПЛ, стверджуючи про порушення його права на свободу та особисту недоторканість, яке передбачене статтею 5 Конвенції. Суд визнав скарги заявника прийнятними і перейшов до розгляду справи по суті.

Для того, щоб визначити, чи була людина «позбавлена свободи» у розумінні Конвенції, необхідно розглядати конкретно взяту ситуацію, включно із такими обставинами, як вид, тривалість та спосіб виконання оскаржуваного заходу, а також вплив, який він мав на людину. Ключові вимоги до позбавлення свободи у подібних обставинах такі:

• Бути законним та здійсненим відповідно до встановленої законом процедури;
• Має забезпечити виконання встановленого законом обов’язку;
• Необхідно дотримати балансу між інтересом суспільства у виконанні встановленого законом обов’язку та важливістю права на свободу.

Окремо Суд відзначив, що у певних випадках навіть дуже нетривале позбавлення свободи може бути порушенням Конвенції. Після чого судді перейшли до перевірки того, чи відповідали дії державних органів описаним вище вимогам.

Сторони не заперечували, що супровід та присутність заявника у відділку міліції 8 квітня 2011 становили позбавлення його свободи у розумінні статті 5 Конвенції. Це рішення слідчого було ухвалено на підставі відповідних положень Кримінально-процесуального кодексу. Таким чином, воно було законним.

«Після цього Суд має дослідити, чи було утримання заявника виправданим, як стверджував уряд, відповідно до другої складової § 1 (b) статті 5 “для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом”. Як встановлено у практиці Суду, для того, щоб ув’язнення відповідало допустимим підставам для позбавлення свободи, необхідно, перш за все, щоб закон дозволяв утримання відповідної людини для примусу виконати специфічний та конкретний покладений на неї обов’язок, який до того вона не спромоглася виконати».

При цьому ЄСПЛ раніше вже доходив висновку, що обов’язок свідка давати свідчення є достатньою підставою для того, щоб утримувати людину у відділку міліції. Так само КПК прямо пов’язував законність супроводу людини, яка не прибувала без підстав за попередніми повістками.

«Згідно з позицією уряду, заявник не прибув на перші два допити у лютому та березні 2011 року, не надавши належних підстав для цього. Це правда, що національні суди встановили, що заявника належним чином повідомили щонайменше про один допит, а саме – про призначений на 3 березня 2011 року, про який його повідомили листом від слідчого від 25 лютого 2011 року. Проте… у доступних матеріалах не відображено, що протягом тижнів до приводу державні органи намагалися повідомити заявника про виклики для явки до слідчого для допиту або що слідство має нагальну потребу допиту заявника, виходячи зі змісту допиту, який провели 8 квітня 2011 року. Відповідно, обов’язок з’явитися до слідчого не був достатньо “специфічним і конкретним”. З цього випливає, що позбавлення заявника свободи на дві з половиною години 8 квітня 2011 року не було виправданим відповідно до другої складової § 1 (b) статті 5».

Заявник просив призначити йому за цей випадок 5000 євро компенсації. Але судді дійшли висновку, що така сума була б непропорційною шкоді, і зобов’язали Україну виплатити Анатолію Березі 1000 євро.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про рішення ЄСПЛ щодо того, чи можна публікувати важливі документи та їх проекти для обговорення лише на сайті державних органів.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.