Недотримання досудового порядку внесення змін до договору не позбавляє сторону спору права реалізувати своє суб'єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 908/288/20.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що Товариство з обмеженою відповідальністю «М» звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «З» про внесення змін до договору про приєднання електричних мереж.
Позивач зазначав, що внаслідок недосягнення згоди щодо продовження строку дії укладеного між сторонами договору на приєднання до електричних мереж та продовження строків введення в експлуатацію власного об’єкта позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав.
Рішенням суду першої інстанції залишеним без змін постановою апеляційного суду позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Висновок Верховного Суду
ВС зазначив, що іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.
Натомість статтею 188 Господарського кодексу України врегульовано порядок зміни розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суд (частина друга-четверта статті 188 Господарського кодексу України).
Також ВС наголосив, що правила передбачені частинами другою-четвертою статті 188 Господарського кодексу України, є матеріально-правовими, а не процесуальними. Процедура, передбачена ними, не відноситься до випадків обов’язкового досудового врегулювання спору в розумінні частини третьої статті 124 Конституції України та не спричиняє наслідків у вигляді повернення позовної заяви відповідно до приписів пункту 6 частини п’ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
Частинами другою та третьою статті 188 Господарського кодексу України встановлений порядок проведення сторонами договору переговорів щодо добровільної зміни чи розірвання договору. Частиною четвертою цієї статті визначено, що заінтересована сторона може звернутися до суду, якщо виник спір.
Те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб'єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України.
Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом, є обставини, наведені у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України, і ці обставини виникають у силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб'єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб'єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські).
ВС зазначив, що право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 Цивільного кодексу України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо застосування положень статті 188 Господарського кодексу України, зазначивши, що недотримання досудового порядку внесення змін до договору не позбавляє сторону спору права реалізувати своє суб'єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України.
Крім того, ВС підкреслив, що звертаючись із позовними вимогами щодо внесення змін до договору, на позивача покладається обов'язок зазначити істотні порушення умов спірного договору відповідачем та шкоду, яка завдана відповідачем позивачеві таким порушенням.
Натомість суди попередніх інстанцій, всупереч наведеному нормативно-правовому регулюванню та практиці Верховного Суду, не дослідили, які саме зобов'язання за договором були порушені ПАТ, що могло б свідчити про істотність порушення умов договору з боку відповідача, не встановили, яку шкоду відповідач завдав позивачеві таким порушенням.
Верховний Суд скасував рішення суду першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд роз’яснив, що є зловживання правом.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.