У питаннях реформування судової влади ми повинні рухатись своїм шляхом – без пафосу та експериментів

Як неодноразово писала «Судово-юридична газета», наразі в Україні активно обговорюється чергова судова реформа.

Своїм баченням концепції судової реформи з редакцією поділився голова Окружного адміністративного суду міста Києва Павло Вовк.

«Останнім часом у суспільстві ведеться досить активна дискусія щодо чергової судової реформи. При цьому, складається враження, що необхідність проведення такої "реформи" в нашій державі має дві основні причини та мети.

Перша - це бажання різних "активістів" відпрацювати гранти та забезпечити встановлення зовнішнього контролю наших міжнародних партнерів за судовою гілкою влади через призначення "своїх" членів органів суддівського врядування.

Друга - фінансова та економічна криза в державі, яка потребує отримання міжнародної фінансової допомоги, зокрема від МВФ, та виконання у зв’язку із цим взятих на себе зобов’язань щодо реформи системи судоустрою.

На жаль, ці дві причини тісно пов’язані між собою, а відтак, формат реформи, що обговорюється, не має на меті забезпечення існування України, як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави, де утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Спостерігаючи за перебігом обговорення такої "реформи", будучи суддею з 13-річним стажем, маючи досвід роботи адвоката та прокурора, маючи вже право на відставку, усвідомлюючи всі проблеми та недоліки в сучасних умовах, з якими зіштовхнулася судова система, я не можу залишатися осторонь та хочу висловити свої міркуваннями з цього приводу.

Сутністю будь-якої реформи має бути її соціальна спрямованість, забезпечення максимального сприяння кожній людині, що проживає в нашій державі, тимчасово перебуває чи веде бізнес, у користуванні правовими інструментами для реалізації та захисту прав, що визначені Конституцією України.

При цьому варто пам’ятати, що права та свободи однієї людини не є безмежними і закінчуються там, де починаються права та свободи іншої людини. У той же час, такі права людини завжди кореспондуються з обов’язком держави в їх ефективному захисті, що безпосередньо реалізується іншими громадянами України, які є державними службовцями.

Отже, відкинувши всі зовнішні чинники та амбіції "наших доморощених грантожерів", виходячи з балансу потреб людини в судовому захисті та професійних інтересів суддівської спільноти, пропоную свій варіант концепції судової реформи.

Вбачається, що метою та завданням такої реформи мають стати наступні чинники:

• Довіра до суду;
• Доступність правосуддя;
• Забезпечення незалежності судової влади, усунення стороннього впливу;
• Забезпечення єдності судової практики;
• Зрозумілість та якість діяльності суду;
• Організаційна раціональність;
• Ефективність виконання судових рішень;
• Захист інвестицій через створення єдиного спеціалізованого суду, що матиме довіру інвесторів;
• Вирішення питання кадрового голоду та забезпечення соціальних гарантій суддів.

Основною метою реформування судової гілки влади є забезпечення довіри до суду, як у сторони, що приймає участь у розгляді судової справи, так і створення іміджу чесності та справедливості судових рішень в суспільстві. Беззаперечно, цьому буде сприяти такий крок, як участь у вирішенні звичайних, нескладних спорів такої інституції, як мирові судді, що мають існувати в межах територіальних громад для вирішення нескладних спорів, перелік яких буде визначено законом.

Фінансування такого мирового судді територіальної громади здійснюватиметься за рахунок коштів такої громади. Формування персонального складу суду, кількості мирових суддів у такому суді має відбуватися шляхом проведення прямих виборів територіальної громади, або шляхом їх обрання представницьким органом громади за рахунок кандидатів, що постійно проживають на її території, володіють достатнім рівнем авторитету та досвіду (без обов’язкової вимоги щодо наявності юридичної освіти) на певний строк. Вбачається за можливе створити відповідні офіси мирових судів на матеріальній базі районних (міських) судів. До складу такого офісу мирового судді мають входити його помічники з обов’язковою юридичною освітою та інші співробітники, які забезпечують організаційно-технічну роботу мирового судді. Участь у судових засіданнях при розгляді нескладних справ суддею, якого ти сам обрав, зніме напругу у питаннях довіри до судової гілки влади.

Наступна пропозиція – мені здається доречним створення 27 окружних (обласних) судів, що в межах однієї судової установи за територіальним принципом будуть поєднувати розгляд кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних справ, окремих справ щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності, а також судовий перегляд рішень мирових судів та утворення 27 єдиних апеляційних судів, які за територіальним принципом будуть здійснювати перегляд судових рішень окружних судів. Цей організаційний захід дозволить також підвищити зрозумілість та якість діяльності суду, а запровадження принципу «єдиного вікна» ліквідує проблему тривалого розгляду позову, заяви, чи скарги особи через невірне обрання нею судової юрисдикції.

На мій погляд, утворення мирових судів, об’єднання судів різних юрисдикцій в єдиний окружний суд в межах області та утворення одного апеляційного суду в кожній області буде сприяти забезпеченню ще однієї мети судової реформи – ефективного доступу особи до правосуддя.

Останнім часом існує багато нарікань на діяльність Конституційного Суду України, зокрема, щодо тривалого розгляду конституційних подань, скарг. Не виключенням є і діяльність Верховного Суду в частині ефективного забезпечення формування єдиної та сталої судової практики.

Відтак, на мою думку, назріла необхідність через внесення відповідних змін до Конституції створення Верховного Суду України, як єдиного вищого суду права, який би діяв у складі 18-21 судді і виконував би функції конституційного судочинства, касаційного провадження з розгляду кримінальних, цивільно-господарських, адміністративних справ в обмежених власною ініціативою або спеціальним порядком допуску, наприклад, через окреме вирішення спеціальною колегією апеляційного суду щодо необхідності касаційного перегляду рішень суддів.

Варто також повернутися до практики надання Пленумом Верховного Суду України правових висновків, внаслідок узагальнення судової практики, що є обов’язковими для всіх судів України, та законодавчо забезпечити доведення через консультативний орган Верховного Суду України проблемних питань законодавства до суб’єктів законодавчої ініціативи.

Можливо, для збалансованості механізму противаг щодо нового ВСУ необхідно було б зберегти принцип формування, який діє на даний час для КСУ, тобто, призначення суддів у рівних квотах Президентом, Парламентом та з’їздом суддів пожиттєво. При цьому не обов’язково з числа суддів.

Окремо в системі судоустрою України також вбачається необхідність утворення Спеціалізованого суду захисту іноземних інвестицій, який буде розглядати спори, як суд першої та апеляційної інстанції в складі відповідних палат. Відбір суддів такого суду має відбуватися з числа українських та іноземних кандидатів. Надання можливості суду застосування норм іноземного та міжнародного права у спорах, пов’язаних із захистом прав іноземних інвесторів в Україні, додасть розуміння та впевненості останнім у дієвому їх захисті. Визначення підсудності має відбуватися за критерієм можливого порушення права іноземного інвестора безпосередньо, або встановлення такого факту під час розгляду судової справи в будь-якому національному суді. Такий спеціалізований суд отримує право за позовною заявою зацікавленої особи як самостійно відкривати провадження з розгляду відповідного спору, так і вилучати з провадження окружного (обласного) суду або відповідного апеляційного суду будь-яку відкриту справу для її подальшого розгляду та прийняття рішення судом як першої, так і апеляційної інстанції. Забезпечення здійснення розгляду справ, віднесених до юрисдикції вказаного суду має здійснюватися судом у складі трьох  суддів, до яких може входити не менше ніж один суддя, який є громадянином України.

Доречною мені здається пропозиція щодо створення та визначення кількісного складу суддів окружного суду, апеляційного суду, Верховного Суду України та Спеціалізованого суду захисту іноземних інвестицій виключно Вищою радою правосуддя.

Ефективність і досягнення мети судової реформи тісно пов’язана з діяльністю органів суддівського врядування та самоврядування.

У цьому напрямку вбачається необхідність посилення ролі суддівського самоврядування за рахунок передачі З’їзду суддів України повноважень з питань забезпечення, захисту та організації діяльності судової системи, надання можливості заслуховування керівників органів суддівського врядування та їх членів про роботу.

Потребує удосконалення й діяльність Ради суддів України шляхом запровадження механізму роботи на професійній основі голови, заступника та секретаря Ради, скорочення її складу  до 11-21 особи, обрання членів Ради на більш тривалий термін з можливістю продовження строку роботи або дострокового відкликання. Одночасно вбачається за необхідне забезпечити передачу до Ради суддів України всіх питань внутрішнього управління судовою системою, вирішення безпосередньо суддівським самоуправлінням організаційних питань функціонування судів та наділення її додатковими повноваженням щодо встановлення та зміни ставок судового збору; встановлення розміру суддівської винагороди, яка не повинна бути меншою мінімального її розміру, встановленого законом; надання можливості внесення пропозицій щодо утворення та ліквідації судів в Україні; розробки документів внутрішньої організації діяльності судів; призначення та звільнення суддів на адміністративні посади; призначення керівників органів суддівського врядування (Державної судової адміністрації України, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, Судової служби з виконання судових рішень) та здійснення контролю за їх діяльністю; забезпечення передачі функцій членів Ради суддів України наступному складу через подовження терміну та послідовну (не одночасну) зміну складу Ради суддів України.

Щодо дискусій навколо реформування Вищої ради правосуддя погоджуюсь з одним – реальна незалежність судової гілки влади напряму пов’язана з діяльністю такого конституційного органу суддівського врядування. Встановлення контролю над ним з боку будь-кого, а тим більш іноземців - є неприпустимим. У той же час хочеться, щоб Вища рада правосуддя перетворилася на орган, що організаційно поєднує судову систему, а вплив інших інституцій держави на таку систему реалізовувався виключно через представництво їх членів за квотним принципом.

Вища рада правосуддя, на моє переконання, має забезпечити стабільність існування утворених судів та штатної чисельності суддів у них, обмежити можливість їх зміни чи перетворення певним часовим періодом (наприклад: не допускається змін більше ніж 1 раз на 5 років), а також отримати повноваження ухвалення нормативних актів щодо внутрішнього функціонування судів.

Натомість, повноваження Вищої ради правосуддя з питань забезпечення та організації діяльності судової гілки влади доречно передати до Ради суддів України.

Повернутись до більш тривалого строку повноважень членів ВРП, наприклад 6-7 років. Повернутись до практики часткового перебування на посаді на професійній основі лише окремих членів ВРП, як то голова, заступник, секретарі палат. Інші члени можуть працювати за сумісництвом, без відриву від своєї основної роботи для того, щоб розуміти проблематику на місцях.

При цьому паралельно вбачається необхідним підвищити роль та самостійність дисциплінарних інспекторів, надавши їм право самостійно проводити перевірки за скаргами, і лише висновки за наслідками перевірки передавати на затвердження або не затвердження дисциплінарних палат ВРП. У складі ВРП утворити підзвітні кваліфікаційний та дисциплінарний орган. Досвід України показує, що утворення окремого дублюючого ВРП органу з необмеженим колом повноважень, на кшталт ВККС не потрібно, адже це призводить лише до дублювання функцій, не обґрунтованих економічних  витрат бюджету та затягування усіх процедур у сфері добору.

З посиленням ролі Пленуму Верховного Суду України в забезпеченні єдності та узагальненні судової практики потребує реформування і Національна школа суддів України. Пропонується її приєднати до кваліфікаційного органу ВРП, або на її базі утворити науково-дослідно-консультативний орган при Верховному Суді України, який би займався розробленням та підготовкою проектів постанов Пленуму з питань застосування законодавства судами, підготовкою консультативних висновків стосовно законів про судоустрій, процесуальних законів та пропозицій щодо удосконалення законодавства суб’єктам законодавчої ініціативи.

Важливим в аспекті судової реформи є питання ефективності виконання судових рішень. З цією метою вбачається за необхідне передати функції та повноваження Державної виконавчої служби, що існує в складі Міністерства юстиції України, до судової системи шляхом утворення Судової служби з виконання судових рішень, організаційно підзвітною та підконтрольною Раді суддів України, а в питаннях безпосереднього виконання судових рішень – суду, що ухвалив таке рішення. Також необхідним є забезпечення взаємодії в питаннях виконання судових рішень (у тому числі і в кримінальних справах) функцій Судової служби з виконання судових рішень та Служби судової охорони. Можливо, шляхом поєднання цих служб та функцій в єдиний орган, наприклад, Службу судових приставів України.

Звісно, що будь-яке реформування судової гілки влади відразу ж відчувається на рішеннях, які приймає Вища рада правосуддя про звільнення суддів у відставку та за власним бажанням. Їх кількість невпинно зростає. І причин цьому чимало. У той же час, особливості призначення особи на посаду судді не дозволяють миттєво заповнювати вакансії, які утворилися, що призводить до «кадрового голоду» та обмеження права людини в доступі до правосуддя.

З цією метою було б доречним спростити процедуру призначення на посаду судді, передавши такі повноваження від Президента України та від ВККС до Вищої ради правосуддя, забезпечити дієву можливість повернення судді у відставці до роботи; надати судді можливість здійснювати правосуддя без обмежень строком у 65 років (пожиттєво), а для суддів Верховного Суду забезпечити збереження поточних гарантій статусу та почесне найменування «Суддя Верховного Суду» при переведенні в будь-який  інший суд зі збереженням всіх гарантій задля уникнення спорів.

І наостанок, не треба забувати, що без запровадження відповідальності за огульну публічну критику суддівських рішень; за умови швидкого, науково необґрунтованого підходу до реформи; без скасування зайвої публічності у дисциплінарних процедурах та широкої можливості подання скарг на суддів без фільтра будь-кого, чиї права не порушені - ми жодної нормальної системи судоустрою не побудуємо. Більшість того, що нам нав’язують зовнішні гравці, в розвинутих країнах  не застосовується, а нас використовують як експериментальну лабораторію.

Отже, або ми рухаємось своїм шляхом у питаннях реформування - без пафосу до незалежності, або ми експериментуємо і йдемо в нікуди».

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.