За яких умов апеляційний суд зобов’язаний провести усне слухання – позиція ЄСПЛ

До Європейського суду з прав людини звернулася громадянка Грузії, яку 2011 році визнали винною у двох випадках незаконного ввезення ліків на територію країни. В якості покарання їй призначили 9 років позбавлення волі – по 4,5 роки за кожне ввезення. Заявниця спробувала оскаржити вирок у апеляційному суді і просила його провести усне слухання, щоб належно представити свої доводи. Втім, апеляційний суд відмовив і письмово підтримав вирок. Заявниця у рамках справи «Мтчедшвілі проти Грузії» (CASE OF MTCHEDLISHVILI v. GEORGIA) просила Суд встановити факт порушення її прав, а також призначити компенсацію матеріальної і нематеріальної шкоди у розмірі 1 мільйон євро.

Обставини справи

Історія цієї справи починається у березні 2010 року, коли до поліції надійшло анонімне повідомлення, що заявниця має спробувати незаконно перевезти наркотики з Туреччини до Грузії. 18 березня її зупинили та обшукали на кордоні. Правоохоронці виявили понад 15 тисяч пігулок, більшість з яких були в упаковках із написом Stablon. Поліція вилучила пігулки та заарештувала заявницю за підозрою у незаконному придбанні та зберіганні наркотичних речовин (далі – перша група подій).

Втім, вже 19 березня експерт прийшов до висновку, що у вилучених пігулках не містилося наркотичних чи психотропних речовин, вартість пігулок оцінили у 15655,89 грузинських ларі (6586 євро). У зв’язку з цим слідчий прийшов до висновку про безпідставність перебування заявниці під вартою на час розслідування – її випустили.

На цьому анонімні «доброзичливці» не зупинилися – 30 липня до поліції надійшло повідомлення, що заявниця із А.М. займалися перевезенням заборонених речовин. Також анонім повідомив, що на той момент обидвоє знаходилися у Батумі і речовини були при них. Правоохоронці почали розслідування і того дня провели обшук заявниці та її помешкання – жодних заборонених речовин не було виявлено. Також було проведено обшук у саду Г.Ч. – тещі А.М. У відповідь на питання, чи не було заховано щось на території, жінка повідомила, що А.М. попросив залишити у саду пакет, але вона не знала, що у ньому.  У пакеті виявилося 10956 неідентифікованих пігулок та 710 пластинок Stablon (далі – друга група подій). Пізніше експерти встановили, що сумарна вартість пігулок становила 22427 ларі (9392 євро).

Наступного дня заявницю та А.М. заарештували як підозрюваних. А 27 серпня заявниці висунули обвинувачення у двох випадках порушення правил митного контролю, А.М. висунули обвинувачення щодо другої групи подій.

Судовий процес

Під час суду заявниця зазначала, що у рамках першої групи подій ввезла Stablon з метою відкриття аптеки. Більше того, вона наполягала, що сама вказала на пігулки під час обшуку. Того разу вона ввозила медикаменти до Грузії вже вдруге. Крім того, на її думку, оцінка вартості ввезених медикаментів була завищеною – справжня вартість не перевищувала митних вимог у 15 тисяч ларі, а тому злочину як такого не було.

Також вона заперечувала свій зв’язок із другою групою подій – за словами заявниці А.М. намагався перекласти на неї відповідальність. Заявниця відзначила, що знає А.М., він підвозив її як таксист, а 29 липня вона залишалася у нього вдома між поїздками до Туреччини.

А.М. на суді підтвердив, що він із заявницею познайомився, коли він возив її з прикордонного пункту та що 29 липня вона залишалася у нього на ночівлю. Подальші свідчення розходилися. А.М. наполягав, що заявниця наступного дня знову поїхала до Туреччини і залишила по собі частину своїх речей. Пізніше вона написала йому повідомлення із проханням сховати десь пакет із «знеболювальним», А.М. передав це прохання родичам.

У свою чергу Г.Ч. свідчила, що особисто не знала заявницю, але бачила її раніше. Що ж до пакета, вона зазначала, що А.М. через свою сестру попросив її викинути пакет, і вона викинула його за межу свого саду. Коли ж прибула поліція, вона вказала їм, де пакет знаходився. За словами жінки, вона не знала, звідки цей пакет, але він з’явився у неї вдома 30 липня 2010 року.

Наполягаючи на завищеній вартості медикаментів, 20 грудня 2010 року заявниця подала клопотання про допит експерта щодо того, як саме він проводив оцінку вилучених пігулок. Проте це клопотання було відхилено на підставі несвоєчасного подання.

У підсумку, 14 лютого 2011 року заявницю та А.М. визнали винними. Заявниці призначили 9 років позбавлення волі (по 4,5 роки за кожне ввезення) та штраф 25 тисяч ларі (10,5 тисяч євро). Суд не погодився з доводами заявниці про те, що у першій групі подій експерт встановив завищену вартість медикаментів та що у другій групі подій вона була ні до чого.

Апеляційна скарга

За місяць заявниця подала апеляцію на вирок суду першої інстанції. Вона далі наполягала на неправильному обчисленні вартості пігулок, просила допитати експерта, а також зазначала, що за її ініціативою було проведено оцінку медикаментів іншим методом, і просила суд заслухати відповідного експерта. Що ж до другої групи подій, заявниця продовжувала стверджувати про свою непричетність. Більше того, вона стверджувала, що немає жодних доказів того, що ці пігулки були ввезені з Туреччини, а не придбані у Грузії. При цьому при перетині кордону при ній не знайшли жодних заборонених для ввезення предметів, а А.М. зазначав, що не знає, звідки вони взялися.

Заявниця просила апеляційний суд провести усне слухання, щоб вона могла пролити світло на викладені в апеляційній скарзі доводи. Втім, суд без пояснення причин відхилив прохання про усне слухання без пояснення причин і підтримав рішення суду першої інстанції. Суд зазначив, що у таких випадках вартість ввезених товарів розраховується на основі митної вартості, а тому про застосування інших способів обчислення не йшлося. Що ж до другої групи подій, то суд зіставив доводи заявниці та А.М., який подав окрему апеляційну скаргу, і прийшов до висновку, що вони були непереконливими і суперечливими. На думку апеляційного суду, вина заявниці й А.М. у ввезенні ліків була доведеною, зважаючи на наступне:

• Свідчення поліцейських, які проводили обшук і вилучення, про те, що пігулки належали заявниці;
• Свідчення Г.Ч. про те, що А.М. сказав їй сховати пігулки у саду;
• Рапорт обшуку будинку та саду А.М.;
• Висновок експерта про вартість вилучених пігулок;
• Відомості прикордонників, що 29 липня 2010 року заявниця та А.М. виїхали до Туреччини із різницею у 20 хвилин, а тоді повернулися із різницею в годину.

Після цього 26 квітня 2011 року заявниця подала касаційну скаргу на рішення апеляційного суду. 22 червня 2011 року Верховний суд визнав касаційну скаргу неприйнятною.

24 січня 2013 року заявницю амністували.

Отже, заявниця скаржилася на порушення параграфу 1 статті 6 Конвенції у вигляді відмови апеляційного суду у проведенні усного слухання. ЄСПЛ визнав ці скарги прийнятними і перейшов до розгляду по суті.

Загальні принципи

Суд з самого початку відзначив, що у ході розгляду справ про можливе порушення статті 6 обов’язково брати до уваги усе кримінальне провадження цілком.

«Суд не виключає можливості того, що у кримінальній галузі природа питань, які треба розглядати судові, можуть не потребувати усного слухання. У випадках, коли усне слухання було проведено у першій інстанції, відсутність такого слухання на стадії апеляції може бути виправдана особливостями провадження, яке розглядається, зважаючи на природу національної апеляційної системи, обсяги повноважень апеляційного суду та спосіб, у який інтереси заявника представляли та захищали перед апеляційним судом, зокрема у світлі природи питань, які він мав вирішити. Відповідно до усталеної практики Суду, провадження щодо права на апеляцію та провадження, що стосуються лише питань права – на відміну від питань фактів – можуть відповідати вимогам параграфу 1 статті 6 навіть якщо апелянту не дали змоги особисто свідчити перед апеляційними чи касаційним судом».

Проте у випадках, коли апеляційному судові необхідно розглядати апеляцію крізь призму фактів і права для встановлення винуватості чи невинуватості заявника, участь обвинуваченої сторони і, відповідно, усне публічне слухання є обов’язковим для забезпечення справедливості суду. Відхід від такого підходу, на думку ЄСПЛ, можливий лише у виняткових обставинах.

Застосування принципів у цій справі

Для того, щоб належним чином встановити факт наявності чи відсутності порушення для початку необхідно було встановити роль апеляційного суду та природу питань, які він мав розглядати. Відповідно до національного законодавства, апеляційний суд був уповноважений провести повноцінний перегляд як щодо фактів, так і щодо правових моментів. Уряд з цим не сперечався і навіть додав, що апеляційний суд провів повний перегляд обставин, що стосувалися другої групи подій – хоча і у формі письмового провадження.

Далі стояло питання про те, наскільки серйозним було правопорушення, за яке заявницю засудили. Відповідно до національного законодавства, воно вважалося нетяжким, а тому уряд стверджував, що це дозволяло апеляційному судові розглядати апеляційну скаргу у письмовій формі. Втім, судді ЄСПЛ прийшли до висновку, що вимоги Конвенції не залежать від визначень національного законодавства, і вирішили самостійно оцінити відповідні обставини.

Отже, у рішенні щодо першої групи подій заявниця намагалася оскаржити не факт ввезення пігулок, а спосіб проведення оцінки їхньої вартості. Проте апеляційний суд обґрунтовано відзначив, що обчислення вартості у таких випадках може проходити лише за визначеною процедурою. А тому у контексті першої групи подій не стояло правових чи фактологічних питань, які не можна було б належним чином розглянути у рамках письмового провадження.

Разом з тим, заявницю визнали винною у двох правопорушеннях і їй призначили 9 років позбавлення волі. Такий термін ув’язнення перевищує національний ліміт у 5 років, що дозволяє відмовляти в усному слуханні. Більше того, щодо другої групи подій зміст скарг заявниці стосувався фактів у справі та її винуватості як такої. Те, що вона стверджувала про свою невинність, та обставини справи – зокрема, твердження про те, що А.М. намагався перекласти на неї відповідальність – вимагали від суду провести належну оцінку особистих якостей засуджених, що можна було зробити лише під час усного слухання.

«Таким чином, Суд вважає, що, у першу чергу, питання, які мав вирішити апеляційний суд щодо другої групи подій, у контексті дотримання вимог справедливого суду не могли бути належним чином встановлені без безпосередньої оцінки доказів, наданих особисто людьми, яких це стосувалося. Тим не менш, підтримавши висновки суду нижчої інстанції у формі письмового провадження, апеляційний суд не відповів на прохання заявниці вислухати її особисто та ухвалив рішення на основі наявних матеріалів справи. Більше того, вимоги справедливого суду відповідно до статті 6 вимагають надання апеляційним судом зрозумілих підстав для відхилення клопотання заявника про проведення слухання, крім того, як правило, цього вимагали і відповідні положення КПК у подібних справах. Беручи до уваги те, що Апеляційний суд Кутаїсі не надав жодних пояснень щодо причини відмови у проведенні усного слухання, Суд не в змозі знайти жодних виняткових обставин, які могли б виправдати відсутність усного слухання».

У якості компенсації заявниця вимагала не багато не мало 1 мільйон євро компенсації матеріальної та нематеріальної шкоди. Судові не вдалося знайти жодної матеріальної шкоди у цих обставинах. Що ж до нематеріальної шкоди, більшість суддів погодилися, що саме визнання факту порушення є достатньою сатисфакцією. Так само заявниця просила 1 мільйон євро для покриття пов’язаних зі зверненням до ЄСПЛ витрат і видатків. Втім, вона не надала жодних підтверджень відповідних витрат, а тому суд відхилив цю вимогу.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ЄСПЛ призначив компенсації за неналежне розслідування смерті двох українських міліціонерів.

Подписывайтесь на наш Telegram-канал, чтобы быть в курсе самых важных событий.