До Європейського суду з прав людини звернулося подружжя Бренко та пані Жадовець, які були батьками двох міліціонерів, що загинули під час виконання службових обов’язків на вокзалі у Шостці. У рамках справи «Бренко та інші проти України» (CASE OF BRENKO AND OTHERS v. UKRAINE) батьки загиблих просили встановити, чи дотрималася Україна своїх обов’язків щодо захисту життів їхніх дітей.
Обставини справи
Ввечері 27 листопада 2010 року міліціонери Б (син Бренків) та Ж (син Жадовець) пройшли інструктаж перед заступанням у нічний наряд. Вони отримали два пістолети Макарова і поїхали на вокзал Шостки, де мали нести службу до 6 ранку. Втім, того ж дня близько 10 вечора їх знайшли мертвими поблизу відділення міліції на вокзалі. На місце події викликали швидку, міліцію та слідчих. Наступного дня прокуратура відкрила провадження за фактом смерті Б та Ж. У відповідному рішенні йшлося, що було встановлено, що Ж загинув від втрати крові через кульове поранення у груди. Причиною смерті Б назвали самогубство шляхом пострілу у голову.
З 28 листопада до 1 грудня слідчі допитали ряд очевидців. Дехто з них стверджував, що близько 10 вечора бачив Б та Ж сильно п’яними. Більшість свідків стверджувала, що чула якийсь хлопок та бачили, як один міліціонер стояв на колінах біля іншого, який лежав на землі. Також свідки зазначали, що міліціонер спершу просив викликати швидку, а тоді сказав всім забиратися. Дехто стверджував, що бачив, як він прикладає пістолет до голови. Всі свідки чули хлопок, дехто перед цим чув клацання, але ніхто не бачив пострілу. Після цього всі бачили тіло другого правоохоронця на землі.
У період з 29 листопада до 17 грудня було проведено ряд судово-медичних експертиз:
Після цього 22 грудня за участі свідків було проведено реконструкцію подій вечора 27 листопада. 29 грудня пройшла ще одна балістична експертиза, яка встановила, що зброя міліціонерів була калібру 9 мм. А 11 і 12 січня 2011 року слідчі допитали батьків загиблих. Крім того, до кінця січня були проведені такі заходи:
Після цього 16 лютого 2011 року прокуратура перекваліфікувала кримінальне провадження на вбивство через необережність. Наступного дня другій заявниці (мати Ж) надали статус потерпілої. А 22 лютого слідчі знову допитала першого та третього заявників (батьків Б), які повідомили, що бачили на тілі сина інші ушкодження, крім вогнепального поранення. Вони дійшли висновку, що це свідчило про те, що Б катувала третя особа, яка потім і вбила їхнього сина. Після цього заявники відмовилися повторно свідчити, допоки їм не нададуть статус потерпілих. Проти такої теорії батьків виступали судмедексперти, які зазначили, що інші ушкодження на тілі Б були наслідком вогнепального поранення в голову.
25 лютого прокуратура ухвалила рішення припинити провадження у зв’язку зі смертю Б. Слідчі дійшли висновку, що Б у стані алкогольного сп’яніння випадково застрелив Ж, а тоді застрелився. Рішення посилалося на свідчення ряду свідків та висновки експертиз. Батько Б оскаржив це рішення у суді, який скасував його і зобов’язав прокуратуру провести повторне провадження. У відповідному рішенні суду від 6 травня йшлося про те, що батькові Б не надали можливість брати участь у досудовому розслідуванні, а також нікого не визнали представником Б. Крім того, рішення про припинення провадження не містило згадок про рівень алкоголю у крові міліціонерів. Також слідство мало перевірити версію першого заявника про невинність його сина. Апеляційний суд підтримав таке рішення.
У ході повторного розслідування батько Б двічі клопотав про визнання його представником сина або його захисником – слідчий відхилив обидва клопотання. Крім того з 26 липня до 26 жовтня були проведені такі слідчі дії:
31 жовтня прокуратура знову припинила провадження з тої ж причини – смерть Б. Втім, у грудні 2011 року суд знову скасував (а у січні апеляційний суд підтримав це рішення) його. Причиною скасування було те, що першого заявника все ще не залучили до проведення розслідування, а також його версію вбивства Б так і не перевірили.
До чергового рішення про припинення провадження 26 квітня 2012 року слідчі допитали інших поліцейських, які несли службу на вокзалі у Шостці. Всі вони зазначили, що до них ніколи не зверталися щодо виконання певних завдань за винагороду. Втім це рішення також було скасоване судом з тих самих підстав. Суд додав лише, що через те, що заявник вимагав визнання його сина невинним, закон забороняє призупиняти провадження. Лише після цього – 1 серпня 2012 року – батькам Б надали статус його захисників.
Зрозумівши, що припинити провадження просто так не вийде, слідчі вирішили попросити зробити це суд. Втім, 12 грудня 2012 року суд відхилив клопотання слідчого про припинення провадження через відсутність таких повноважень. Після цього у період між квітнем 2013-го та квітнем 2014-го років прокуратура ще п’ять разів намагалася припинити провадження. Втім, усі 5 разів суд скасовував ці рішення через те, що слідчі не перевіряли версію про вбивство Б третьою особою.
Остаточно зневірившись, прокуратура видала обвинувальний акт щодо Б, який 1 липня 2014 року передала до суду. Втім, 11 серпня 2014 року суд виправдав його через відсутність складу злочину. Таке рішення суд ухвалив через ряд причин:
Вирок підтримав апеляційний та Вищий спеціалізований суди.
21 квітня 2017 року досудове розслідування щодо смерті Б та Ж було знову відкрите. Це провадження на момент ухвалення ЄСПЛ рішення досі тривало.
Розгляд ЄСПЛ
Суть скарг заявників стосувалася розслідування обставин смерті їх дітей – вони вважали це розслідування неефективними і просили суд встановити порушення їхнього права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції. Втім, Суд вирішив, що ці скарги доречніше було б розгляди крізь призму статті 2, яка зобов’язує державу охороняти життя людини та належним чином розслідувати обставини смерті.
Перше питання, на яке суддям необхідно було дати відповідь – чи можна розглядати батьків Б у якості потерпілих? Так, вони не мали такого статусу у рамках національного провадження. З іншого ж, вони постійно наполягали на невинності свого сина та вимагали розслідування обставин його смерті – на думку ЄСПЛ, це було важливіше, аніж факт надання статусу слідством.
Суд одразу ж визначив 4 ключові – пов’язані між собою – параметри, за якими варто оцінювати відповідність проведеного розслідування процедурним вимогам статті 2 Конвенції:
Обов’язок провести належне розслідування – це не обов’язок досягнути результатів будь-якими засобами. Суд приймає, що не кожне розслідування обов’язково є успішним або доходить висновку, який збігається із викладом події будь-якої зі сторін. Втім, воно має бути потенційно спроможним встановити всі обставини справи, а також визначити та покарати відповідальних, якщо звинувачення підтвердяться.
«Повертаючись до обставин наявної справи, Суд відзначає, що негайно після виявлення тіл синів заявників було розпочато повномасштабне кримінальне провадження і було вжито вагомий перелік слідчих заходів, які були необхідні для встановлення обставин події. Проте на подальших етапах національний суд встановив серйозні недоліки у зборі доказів. Унаслідок цього майже усі докази, отримані у ході слідчих дій, були скомпрометовані. Як результат, майже за сім років після події національний суд визнав версію подій державних органів непідтвердженою та виправдав Б».
При цьому у 2011-2014 роках слідство сім разів намагалося припинити провадження і було змушене починати його знову через послідовну неспроможність чи небажання перевірити версію про те, що Б невинний і його теж вбили, та залучити батьків Б до слідства. Крім того, слідчі ігнорували навіть вказівки суду про те, що національне законодавство прямо забороняло припиняти провадження через вимоги батьків Б встановити його невинність.
«У світлі описаного вище Суд доходить висновку, що у цій справі неспроможність слідчих органів зібрати та зберегти докази; небажання розслідувати будь-яку іншу версію подій, крім недбалого поводження зі зброєю та подальшого самогубства Б, яке вилилося у поспішне та неодноразове припинення кримінального провадження; та ігнорування прав заявників як потерпілих і вказівок національних судів суттєво підірвало можливість державних органів встановити обставини, пов’язані зі смертю синів заявників, і хто був за це відповідальний – якщо взагалі хтось був».
Таким чином ЄСПЛ дійшов висновку про порушення процедурної складової статті 2 Конвенції. Неналежне розслідування кожної смерті Суд «оцінив» у 6 тисяч євро, а тому першому заявнику і третій заявниці він призначив по 3 тисячі євро, а другій заявниці – 6 тисяч компенсації.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ЄСПЛ постановив, що відкриття кримінального провадження є обов’язковим процедурним кроком слідства під час розслідування смерті ув’язненого.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.