Стаття 59 Закону України «Про виконавче провадження» є спеціальною нормою, в якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають між органом державної виконавчої служби та особою, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно особи та реалізації вказаного арештованого майна. У разі виникнення зазначеної спірної ситуації належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно і зняття з нього арешту.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 818/337/17.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив: визнати протиправними дії Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області, що полягали у передачі на реалізацію нерухомого майна, належного на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «К».
Постановою Сумського окружного адміністративного суду позов було задоволено. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду було скасовано постанову суду першої інстанції.
Провадження по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «К» до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області про визнання дій протиправними було закрито. Роз’яснено позивачу право звернення до суду в порядку господарського судочинства.
Закриваючи провадження по справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач, в разі передачі на реалізацію майна, яке належить йому, а не боржникові, повинен звернутись до господарського суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Висновок Верховного Суду
Як установлено судами та вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення до суду з цим позовом стало те, що Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області передало на реалізацію нерухоме майно, належне на праві власності ТОВ «К», в рахунок сплати боргу за виконавчим документом, боржником у якому є ТОВ «С».
Позивач, зазначаючи про протиправність дій відповідача, фактично вказує на те, що власником реалізуємого в рамках вказаного виконавчого провадження майна є ТОВ «К», а не боржник ТОВ «С».
ВС вказав, що реалізація арештованого майна, на яке звернено стягнення, відбувається відповідно до вимог ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» (Закону № 1404-VIII), а саме здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.
Також ВС підкреслив, що згідно з частиною 1 ст. 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Таким чином, з предмета і підстав позову вбачається наявність спору, який повинен розглядатися в порядку господарського судочинства та є за своєю природою приватноправовим спором.
Колегія суддів погодилась з висновками суду апеляційної інстанції про те, що стаття 59 Закону України «Про виконавче провадження» є спеціальною нормою, в якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають між органом державної виконавчої служби та особою, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно особи та реалізації вказаного арештованого майна. У разі виникнення зазначеної спірної ситуації належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно і зняття з нього арешту.
З огляду на вказане та враховуючи суть спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що вказаний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки суду першої інстанції про розгляд справи в порядку адміністративного судочинства є помилковим.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд нагадав, що повинна містити мотивувальна частина рішення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.