Коли копія диску відеозапису слідчого експерименту визнається допустимим доказом

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 470/190/17 та зазначив, за яких підстав копія диску з відеозаписом слідчого експерименту може бути визнана допустимим доказом.

Обставини справи

Так, з матеріалів справи відомо, що чоловіка було визнано винуватим у тому, що він під час сварки з потерпілим, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заподіяння останньому тілесних ушкоджень, завдав йому одного удару кулаком у праве око, від якого потерпілий впав на землю, після чого завдав ще одного удару ногою в праве око, заподіявши йому тяжке тілесне ушкодження, за критерієм стійкості втрати працездатності більше ніж на одну третину у вигляді проникаючого поранення правого ока з втратою оболонок.

За вироком суду першої інстанції чоловіка засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Апеляційний суд вирок суду першої інстанції залишив без зміни.

У касаційній скарзі касатор зазначав, що протоколи слідчих експериментів за участю потерпілого і свідка є недопустимими доказами, оскільки в матеріалах провадження наявний не відеозапис цих слідчих дій, а його копія, яка не відкривалась стороні захисту в порядку ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України. 

Так, Верховний Суд зазначив, що доводи касаційної скарги захисника про те, що апеляційний суд не мав права посилатися на показання експертів, оскільки не викликав їх у судове засідання та безпосередньо їх пояснення не заслуховував, спростовується правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 20 квітня 2017 року (справа № 5-465кс(15)16), відповідно до якого, у випадку, якщо апеляційний суд по-новому (інакше) не тлумачить докази, оцінені в суді першої інстанції, то в апеляційного суду не виникає обов`язку досліджувати всю сукупність доказів з дотриманням засади безпосередності навіть за наявністю підстав для зміни вироку або ухвалення ним нового вироку.

Отже, доводи сторони захисту про безпідставність обвинувачення в умисному заподіянні  потерпілому тяжкого тілесного ушкодження були предметом детального дослідження в судах першої й апеляційної інстанцій та їм дано належну юридичну оцінку, з якою погодився і Суд.

Що стосується посилання у касаційних скаргах засудженого та захисника на те, що судом досліджувався не оригінал диску відеозапису слідчого експерименту, а його копія, то ВС зазначив, що з матеріалів провадження вбачається, що у судовому засіданні було встановлено, що диск із відеозаписом слідчого експерименту за участю свідка неможливо дослідити з технічних причин, тому у слідчого було витребувано і досліджено його копію.

Враховуючи, що свідок надав у суді чіткі і зрозумілі пояснення з приводу події, які відповідали даним дослідженого судом відеозапису слідчого експерименту, доступ до оригіналу диску надавався стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України, а захисник у касаційній скарзі не посилається на те, що зміст копії диску містить інформацію, яка не відповідає оригіналу, підстав для визнання протоколу слідчого експерименту недопустимим доказом не вбачається.

Розглядаючи справу, ВС зазначив, що суд першої інстанції допустив порушення ч. 2 ст. 416 КПК України, на що не звернув увагу апеляційний суд, що ставить під сумнів законність судових рішень та відповідно до ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для їх зміни.

Верховний Суд вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду  змінив у частині визначення тривалості іспитового строку.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, коли запис розмови, зроблений на диктофон мобільного, є допустимим доказом та коли показання є самостійним процесуальним джерелом доказів.