Коли запис розмови, зроблений на диктофон мобільного, є допустимим доказом

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 182/523/16-к, в якій досліджував питання допустимості як доказу запису телефонної розмови, зробленого на диктофон мобільного телефону засудженого.

Обставини справи

Так, згідно з вироком, чоловіка визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, у ході сварки на гнуті раптово виниклих особистих неприязних стосунків завдав потерпілій декількох ударів у ділянку голови та тулуба, чим заподіяв їй легкі тілесні ушкодження. Після цього в засудженого виник злочинний умисел на умисне протиправне заподіяння смерті потерпілій, реалізуючи який, він взяв кухонний ніж, що знаходився у квартирі, та з метою вбивства завдав потерпілій одного удару в ділянку грудної клітки з правої сторони, заподіявши потерпілій тілесне ушкодження, внаслідок якого вона померла.

За вироком місцевого суду особу засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років. Апеляційний суд вирок місцевого суду залишив без змін.

Касатор в касацій скарзі, зокрема, вказував, що місцевий суд безпідставно взяв до уваги досліджений у судовому засіданні запис телефонної розмови, зробленої на диктофон мобільного телефону засудженого, оскільки стороною обвинувачення не було надано жодних доказів, які б свідчили про автентичність голосу засудженого на аудіозаписі, а тому такий доказ є недопустимим.

Висновок Верховного Суду

Так, доводи касаційної скарги щодо недопустимості як доказу запису телефонної розмови, зробленого на диктофон мобільного телефону засудженого, оскільки стороною обвинувачення не було доведено автентичності голосу засудженого, на думку колегії суддів, є безпідставними та необґрунтованими.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в ході судового розгляду в суді першої інстанції було відтворено запис телефонної розмови, зробленої на диктофон мобільного телефону засудженого, який він добровільно видав після його затримання.

Разом із тим, у ході дослідження вказаного доказу місцевим судом встановлено, що засуджений під час розмови зі свідком повідомив, що саме він вбив потерпілу. При цьому сама свідок у судовому засіданні підтвердила обставини телефонної розмови із засудженим і її зміст.

ВС зазначив, відповідно до вироку місцевий суд, врахувавши вказані обставини, дійшов висновку, що досліджений доказ згідно з нормами ст. 86 КПК України є законним та допустимим з урахуванням того, що засуджений не заперечував, що виданий ним телефон належить саме йому і він особисто використовував програму для запису телефонної розмови на диктофон.

Разом із тим, місцевий суд спростував доводи сторони захисту щодо автентичності голосу засудженого на аудіозаписі, посилаючись на те, що клопотання про призначення та проведення фоноскопічної експертизи щодо ідентифікації голосів осіб, між якими відбулася розмова, стороною захисту заявлено не було. Телефон, на який зроблено запис, належить засудженому, а свідок підтвердила факт телефонної розмови з засудженим, під час якої останній особисто повідомив їй, що вбив потерпілу. При цьому підстав, які б вказували на неналежність цього запису як доказу, судом першої інстанції не встановлено.

З цією позицією суду першої інстанції погодилась і колегія суддів.

Що стосується доводів засудженого про відсутність у матеріалах провадження технічних записів судових засідань, то колегія суддів зазначила наступне.

У ході касаційного розгляду було встановлено, що в матеріалах кримінального провадження відсутній диск технічної фіксації підготовчого судового засідання Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2016 року. Крім того, Судом також було встановлено, що наявний у матеріалах провадження диск технічної фіксації судового процесу, на якому міститься звукозапис судового засідання Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області у зазначеному кримінальному провадженні від 07 травня 2018 року, пошкоджений та не придатний для прослуховування.

Верховним Судом було витребувано з Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області архівні копії технічних носіїв інформації, на яких зафіксовані судові засідання суду першої інстанції щодо засудженого від 11 березня 2016 року та 07 травня 2018 року. 09 листопада 2020 року на адресу Суду надійшли архівні копії дисків технічної фіксації вищевказаних судових засідань, а 16 листопада 2020 року засуджений був із ними ознайомлений у повному обсязі, що підтверджується наданою ним розпискою, наявною в матеріалах касаційного провадження.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування постановлених щодо засудженого судових рішень у зв'язку з відсутністю технічних записів вищевказаних судових засідань, оскільки зазначене порушення було усунуто.

Верховний Суд залишив вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області та ухвалу Дніпровського апеляційного суду без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, коли проникнення до житла не може вважатися таким, що здійснене за добровільною згодою.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.