Верховний Суд роз’яснив, у чому полягає суть презумпції невинуватості

Суть презумпції невинуватості не в тому, що особа є невинуватою, а в тому, що існує припущення щодо її невинуватості. Презумпція невинуватості не може бути виправдана одним лише прагненням полегшити становище обвинуваченого.

До такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 210/4600/15.

Обставини справи

Згідно з вироком суду, особу визнано винуватим і засуджено за те, що він перебуваючи біля будинку, помітив раніше незнайому особу, та керуючись умислом, спрямованим на заволодіння чужим майном, прослідував за ним, наздогнав його на ґрунтовій стежці, напав на потерпілого і, умисно завдавши останньому декількох ударів кулаком у голову та подолавши опір потерпілого, заволодів ланцюжком з металу білого кольору 925 проби вагою 12 грамів вартістю 109,20 гривень, грошима в сумі 700 гривень, чоловічою сумкою, телефоном «Сіменс», чоловічим гаманцем, завдавши потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 809,20 грн.

У результаті умисних злочинних дій, у ході яких він завдав потерпілому загалом не менше восьми ударів кулаком, потерпілому було заподіяно тілесні ушкодження, які за своїм характером належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Так, за вироком місцевого суду, особу засуджено за частиною 2 статті 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років; за частиною 4 статті 187 КК – до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі частини 1 статті 70 КК шляхом часткового складання призначених покарань за сукупністю злочинів призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього належного йому майна.

Відповідно до частини 1 статті 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком приєднано невідбуту частину покарання за вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області й остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду вирок Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області змінено в частині зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

Як убачається з касаційної скарги засудженого, він, посилаючись на недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винуватість особи, вказує на відсутність доказів, які б «поза розумним сумнівом» підтверджували його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується.

ВС підкреслив, що суть презумпції невинуватості не в тому, що особа є невинуватою, а в тому, що існує припущення щодо її невинуватості. Презумпція невинуватості не може бути виправдана одним лише прагненням полегшити становище обвинуваченого. Вона стимулює доказування вини особи, і доки цього не буде досягнуто, ніхто не може бути визнаний винним.

Відповідно до принципу презумпції невинуватості на обвинуваченого (а також на його захисника) не може бути покладено обов’язку доводити свою невинність, наявність обставин, які виключають кримінальну відповідальність. Цей обов’язок покладається на органи, що висунули звинувачення (на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, але це не виключає права обвинуваченого доводити свою повну невинність або меншу вину. Усі обставини, що наводяться ним на свій захист, повинні бути ретельно досліджені слідчими органами, прокурором і судом.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, винуватість особи у завданні потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя у момент заподіяння, та заволодінні майном, поєднаному з насильством, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, яким суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку та з урахуванням яких обґрунтовано дійшли висновку про доведеність винуватості особи, а доводи засудженого про відсутність у діях складу кримінального правопорушення, передбаченого, частиною 2 статті 121, частиною 4 статті 187 КК, є необґрунтованими.

ВС підкреслив, що твердження засудженого про відсутність кваліфікуючої ознаки, яка б вказувала на те, що його дії слід кваліфікувати за частиною 4 статті 187 КК, є безпідставними, оскільки в цьому кримінальному провадженні кваліфікуючою ознакою частини 4 вказаної статті буде не розмір майна, яким заволодів винний, як про це пише засуджений, а вчинення злочину, поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, що в повній мірі доведено стороною обвинувачення та встановлено під час судового розгляду.

Натомість слушними є доводи касаційної скарги засудженого в частині зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання.

ВС зазначив, що відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року, положення частини 5 статті 72 КК щодо правил зарахування попереднього ув'язнення до строку позбавлення волі чи інших видів покарань, передбачених у частині 1 статті 72 КК, визначають «інші кримінально-правові наслідки діяння» в розумінні частини 2 статті 4 КК.

Якщо особа вчинила злочин у період до 23 грудня 2015 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає частина 5 статті 72 КК у редакції Закону України «Про внесення зміни до Кримінального Кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» (Закон № 838-VIII ).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, засуджений вчинив злочин 23 липня 2015 року. Отже, суд першої інстанції, призначаючи покарання неправильно вказав, що у строк покарання слід зарахувати період з 25 липня 2015 року по 24 грудня 2015 року та з 21 червня 2017 року по 20 вересня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи вирок місцевого суду, правильно зазначив, що зарахуванню у строк покарання підлягає строк попереднього ув'язнення з 21 червня 2017 року по 20 вересня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Однак судами першої та апеляційної інстанції не враховано, що якщо особа вчинила злочин у період до 23 грудня 2015 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає частина 5 статті 72 КК в редакції Закону № 838-VIII (зворотна дія Закону № 838-VIII як такого, який «іншим чином поліпшує становище особи» в розумінні частини 1 статті 5 КК).

Таким чином, засудженому у строк покарання необхідно зарахувати весь строк перебування під вартою під час проведення досудового розслідування та до часу зміни запобіжного заходу на домашній арешт, а саме по 20 вересня 2017 року, як правильно зазначив апеляційний суд.

Враховуючи обставини справи Верховний Суд змінив ухвалу Дніпровського апеляційного суду в частині зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання.

На підставі частини 5 статті 72 КК зараховано у строк покарання строк попереднього ув’язнення з 25 липня 2015 року по 24 грудня 2015 року з розрахунку один день попереднього увезення за два дні позбавлення волі.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС висловися стосовно обставин, що пом'якшують покарання.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.