Використання отриманих коштів не за призначенням: позиція ВС

Якщо місцевим судом не доведено наявності умислу на привласнення обвинуваченим отриманого кредиту, однак встановлено, що отримані кошти використано ним не за призначенням, то відповідні дії підлягають кваліфікації за ст. 222 Кримінального кодексу (КК) (шахрайство з фінансовими ресурсами). До такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, розглянувши справу № 509/1836/14-к.

Обставини справи

Чоловік, маючи у власності земельну ділянку, розробив ескізний проект будівництва одноквартирного житлового будинку та зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва, які надав до комунального підприємства (КП) для отримання грошових коштів у розмірі 100 000 грн. Між КП в особі директора та чоловіком був укладений кредитний договір, відповідно до якого для будівництва житлового будинку було надано кредит терміном на 30 років на суму 100 000 грн. Чоловік отримав першу частину грошових коштів у розмірі 25 000 грн, розпочавши будівництво не будинку, а прибудови до нього. З метою отримання решти грошових коштів за договором (75 000 грн) підписав та надав КП складений акт огляду виконаних будівельно-монтажних робіт, який містить завідомо неправдиві відомості про етапи будівництва житлового будинку.

За зверненням чоловіка до РДА між КП та ним було укладено додаткову угоду до кредитного договору, відповідно до якої для завершення внутрішніх робіт у будинку, що він побудував за кошти, отримані від КП, було збільшено суму кредиту до 130 000 грн терміном на 30 років. Вказаними коштами заволодів.

Його дії кваліфіковано органом досудового розслідування за ч. 2 ст. 190 (шахрайство, вчинене у великих розмірах), ч. 4 ст. 358 КК (підроблення документів). Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком місцевого суду чоловіка визнано невинуватим та виправдано за пред’явленим обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК, у зв’язку з відсутністю події кримінального правопорушення та у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення відповідно. Підставою для виправдання суд першої інстанції визнав те, що стороною обвинувачення не було доведено наявність умислу обвинуваченого не повертати отриманий кредит ще на момент укладення кредитного договору.

Щодо виправдання іншого обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК, суд першої інстанції зазначив, що використаний акт виконаних робіт не є офіційним документом, а є технічним документом для внутрішнього використання.

За вироком апеляційного суду вирок місцевого суду щодо чоловіка скасовано та ухвалено новий вирок, яким визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 222, ч. 4 ст. 358 КК.

Позиція ККС: залишено без змін вирок апеляційного суду. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, сторона обвинувачення вбачає наявність у діях обвинуваченого складу шахрайства через те, що згідно з умовами кредитного договору, він повинен був використати кредит на будівництво будинку, чого він не зробив, а фактично використовував кредит на будівництво прибудови до цього будинку. Суд апеляційної інстанції за апеляційною скаргою прокурора обґрунтовано дійшов висновку про необхідність кваліфікації дій за ч. 1 ст. 222 КК. На думку апеляційного суду, розмежувальними ознаками між суміжними складами кримінальних правопорушень, передбачених статтями 190 та 222 КК, є спрямованість умислу та момент його виникнення. У разі шахрайства з фінансовими ресурсами умисел винного спрямований на тимчасове отримання кредитних коштів з їх наступним можливим поверненням. У випадку шахрайства винний укладає кредитний договір для того, щоб приховати протиправний характер своїх дій, спрямованих на безоплатне заволодіння назавжди чужим майном. За висновками апеляційного суду, з якими погоджується і колегія суддів, дії обвинуваченого у частині надання недостовірної інформації з метою одержання кредиту та фактичне одержання кредиту на загальну суму 130 000 грн органом досудового розслідування помилково кваліфіковані за ч. 2 ст. 190 КК з огляду на те, що засуджений послідовно стверджував, що не мав умислу на привласнення кредитних коштів, що не спростовано стороною обвинувачення. Апеляційним судом досліджені копії чеків, які свідчать про регулярне здійснення платежів на погашення одержаного кредиту, а також довідка, з якої вбачається, що обвинувачений погашає кредит своєчасно, згідно з графіком покриття кредиту.

За таких обставин апеляційний суд дійшов вмотивованого висновку про те, що дії чоловіка не були спрямовані на безповоротне заволодіння чужим майном шляхом обману, а його умисел був направлений лише на одержання кредиту шляхом надання недостовірної інформації. Суд апеляційної інстанції також правильно встановив зміст нормативних вимог до офіційного документа, передбачених приміткою ст. 358 КК, та врахував фактичні обставини, за яких інформація, зафіксована в акті огляду будівельно-монтажних робіт, містить завідомо неправдиві відомості щодо виконання робіт з будівництва будинку та підтверджує виконання будівельних робіт, що посвідчували певні події, які спричинили наслідки правового характеру – отримання відповідної частки кредиту.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.