ВС роз’яснив, у чому полягає самовільне зайняття земельної ділянки

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 400/122/18, в якій досліджував питання самовільного зайняття земельної ділянки.

Обставини справи

Органами досудового розслідування особа обвинувачувалась у вчиненні самовільного зайняття земельних ділянок у період часу з вересня 2013 року до листопада 2014 року, в результаті чого незаконного заволоділа сільськогосподарською продукцією, а саме: насінням соняшнику загальною вагою 72, 06 т., зерна озимого жита вагою 89,7 т. та зерна ярого ячменю вагою 117, 74 т., що спричинило значної шкоди державі в особі Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області та Богданівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, за обставин детально викладених у вироку.

За вироком суду особу визнано невинуватою та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК у зв’язку із недоведеністю в її діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК.

Апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 197-1 КК передбачена кримінальна відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику.

Самовільне зайняття земельної ділянки з об'єктивної сторони може полягати у протиправному використанні землі у своїх потребах: обробка, удобрення землі, насадження насіння, дерев чи кущів, виконання меліоративних, інших робіт.

Об'єктивна сторона злочину полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки. Причому земельна ділянка для винної особи є чужою, вона не має необхідних і достатніх прав на володіння, користування чи розпорядження ділянкою як власник чи як особа, якій надано право постійно чи тимчасово володіти і користуватися нею.

ВС зазначив, що вказаний злочин є злочином з матеріальним складом: для встановлення об'єктивної сторони цього злочину слід встановити не тільки самовільне зайняття земельної ділянки, але й настання суспільно небезпечних наслідків - спричинення її власнику чи законному володільцю значної шкоди.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, райдержадміністрація надіслала на адресу ПСП «Б» лист, відповідно до якого, вказаному підприємству було відмовлено у продовженні раніше укладеного договору оренди землі, та зазначено, що право користування землею підприємством буде припинено.

При цьому, допитана в суді першої інстанції особа, пояснила, що у 2002 році між підприємством та райдержадміністрацією було укладено договір оренди земельних ділянок на п'ять років. Після закінчення договору оренди підприємство продовжило використовувати земельні ділянки. 7 квітня 2011 року вони звертались до райдержадміністрації щодо укладення договору оренди, проте відповіді не було. Вона вважала, що договір продовжує діяти. Потім дізналась, що в кінці 2007 року її батько звертався в райдержадміністрацію щодо продовження договору оренди, а дія договору закінчилась у вересні 2007 року. Про те, що її батьку в січні 2008 року було відмовлено в поновленні дії договору оренди їй стало відомо під час судових засідань.

Таким чином, договір оренди землі укладений у 2002 ріці на п'ять років закінчив діяти у 2007 році, проте підприємство продовжило використовувати земельні ділянки без достатніх правових підстав. При цьому, особа зверталась у 2011 році до райдержадміністрації для укладення договору оренди, що свідчить про те, що вона на цей час вже усвідомлювала, що вищевказаний договір припинив діяти, а тому використання земель підприємством не є правомірним.

Разом із цим, під час розгляду кримінального провадження залишилось поза увагою суду та він дійшов передчасного висновку, що стороною обвинувачення не доведено факту самовільного зайняття підприємством, яке очолювала особа, земельних ділянок.

Крім того, суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведено факту спричинення значної шкоди державі, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутній висновок експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків.

ВС наголосив, що відповідно до правового висновку викладеного у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 25 листопада 2019 року, «імперативність п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК у редакції Закону № 1261-VII щодо призначення експертизи у кожному кримінальному провадженні для визначення розміру збитків, завданих кримінальним правопорушенням, має обмежений характер, оскільки не стосується тих випадків, коли предметом злочину є гроші або інші цінні папери, що мають грошовий еквівалент, а також коли розмір матеріальних збитків, шкоди, заподіяних кримінальним правопорушенням, можливо достовірно встановити без спеціальних знань, а достатньо загальновідомих та загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою  інших, крім експертизи, джерел доказування.

Разом із цим, як убачається з матеріалів справи, розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки у даному кримінальному провадженні було здійснено згідно з затвердженою КМУ методикою визначення розміру такої шкоди, а тому з огляду на викладене, висновок суду про обов’язкове визначення розміру експертним шляхом є передчасним.

Про вищезазначені порушення, допущені судом першої інстанції, прокурор зазначав в апеляційній скарзі, проте суд належним чином не перевіривши доводів апеляційних скарг сторони обвинувачення, не навівши достатніх мотивів визнання їх необґрунтованими, дійшов передчасного висновку про правильність висновків місцевого суду щодо відсутності в діях особи складу інкримінованого кримінального правопорушення та про недоведеність факту спричинення значної шкоди державі.

Таким чином, усупереч вимогам ч. 2 ст. 419 КПК, суд не навів в ухвалі переконливих аргументів на спростування вищевказаних доводів, наведених в апеляційній скарзі прокурора, та докладних мотивів прийнятого у зв'язку з цим рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційний розгляд кримінального провадження щодо особи_1 здійснено формально, без належної перевірки наведених у апеляційній скарзі доводів та надання обґрунтованих відповідей на них. Апеляційний суд у своєму рішенні обмежився загальними фразами про безпідставність доводів сторони обвинувачення, без мотивів, з яких він виходив при постановленні ухвали, у зв'язку з чим рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, а тому, відповідно до ст. 438 цього Кодексу, воно підлягає скасуванню.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував ухвалу Кропивницького апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що слід враховувати при кваліфікації шахрайства: позиція Верховного Суду.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій