Що слід враховувати при кваліфікації шахрайства: позиція Верховного Суду

Обвинувачення особи у вчиненні шахрайства під час укладання договорів цивільно-правового характеру може мати місце при встановленні умислу особи на заволодіння майном у момент його отримання, а в іншому випадку мова йтиме про відсутність складу цього злочину та наявність цивільно-правових відносин між особами.

На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 725/6078/14-к.

Обставини справи

За вироком Садгірського районного суду м. Чернівців особу засуджено за ч. 3 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 1 ст. 358 КК України в редакції 2011 року до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, за ч. 4 ст. 358 КК України в редакції 2011 року до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, особі призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України особу звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов’язки передбачені ст. 76 КК України.

Задоволено частково цивільний позов особи_2 та постановлено стягнути з особи_1 на його користь 507 028 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди та 20 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.

Згідно з вироком суду, особу визнано винуватим і засуджено за те, що він, працюючи на посаді старшого менеджера зі збуту ТОВ «Б» у м. Чернівці, здійснюючи роздрібну та оптову торгівлю автотранспортними засобами, вчинив шахрайство у великих розмірах, шляхом підроблення та використання офіційного документа.

Так, з метою купівлі автомобіля до салону товариства звернувся особа_2, котрому особа_1 порадив придбати автомобіль марки «Hundai Santa Fe DM 2/2 CRDi Top AT» вартістю 424 700 грн, на що той погодився.

Пізніше, особа_1 діючи з метою заволодіння грошовими коштами потерпілого, достовірно знаючи про те, що при купівлі автотранспортних засобів у ТОВ «Б» діє безготівковий розрахунок, а працівникам товариства заборонено у будь-який спосіб та для будь-яких цілей, пов'язаних з придбанням автомобіля, отримувати у покупців готівку, усвідомлюючи, що в інший спосіб отримати від особи_2 грошові кошти не вдасться, з метою переконання та створення у потерпілого враження про дійсність угоди та справжність своїх дій, тобто з метою полегшення вчинення шахрайства, виготовив договір купівлі-продажу між ТОВ «Б» та особою_2, у який вніс неправдиві відомості про порядок оплати товару та у графі «директор» виконав підпис замість директора, тим самим підробив офіційний документ, який видається підприємством, яке має право видавати такі документи, і який надає права, з метою його подальшого використання особисто.

Надалі, усвідомлюючи та достовірно знаючи, що вищезазначений договір купівлі-продажу є підробленим, надав його особі_2 як доказ існування між останнім та ТОВ «Б» взаємовідносин із приводу придбання автомобіля та отримав від потерпілого грошові кошти в сумі 30 000 грн, таким чином, використавши підроблений документ.

Крім цього, після заволодіння початковим внеском у сумі 30 000 грн, також заволодів коштами, які були нібито необхідні для постановки автомобіля на облік в органах ДАІ УМВС України в Чернівецькій області в сумі 24 000 грн, та основною сумою коштів у розмірі 200 100 грн, а всього заволодів належними потерпілому грошовими коштами у сумі 254 100 грн, завдавши йому майнової шкоди у великих розмірах.

Чернівецький апеляційний суд вирок місцевого суду змінив: виключив із резолютивної частини вироку посилання суду про призначення покарання за сукупністю злочинів відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України; на підставі ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК України звільнив особу від покарань, призначених за ч. 1 та ч. 4 ст. 358 КК України в редакції 2011 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції призначив особі покарання за ч. 3 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки, від відбування якого на підставі ст. 75 КК України звільнив з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки, якщо він не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов’язки. У решті вирок залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

ВС зауважив, що статтею 190 КК України передбачено кримінальну відповідальність за шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою. При цьому обман як спосіб шахрайства полягає в повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або у приховуванні відомостей про різноманітні обставини, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого. До вказаних обставин відносяться й такі, що стосуються певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб.

Як випливає зі змісту зазначеної норми кримінального закону та правозастосовної практики, отримання майна за умови виконання якого-небудь зобов’язання належить кваліфікувати як шахрайство в тому разі, коли винна особа в момент заволодіння цим майном мала на меті його присвоїти, а зобов’язання – не виконувати.

Отже, обвинувачення особи у вчиненні шахрайства під час укладання договорів цивільно-правового характеру може мати місце при встановленні умислу особи на заволодіння майном у момент його отримання, а в іншому випадку мова йтиме про відсутність складу цього злочину та наявність цивільно-правових відносин між особами. Не виключені випадки, коли особа укладає той чи інший цивільно-правовий договір (кредитний, договір купівлі-продажу, оренди, комісії тощо), лише для того, щоб приховати справжній характер своїх дій, спрямованих на незаконне безоплатне заволодіння чужим майном. Як наслідок, має місце обман у намірах – обман щодо тих цілей, на які планується використати майно, отримане на підставі цивільно-правового договору. Тобто наявність формальних (навіть належним чином оформлених) цивільно-правових відносин, за допомогою яких суб'єкт прагне завуалювати свій злочинний умисел, за існування підстав не повинна бути перешкодою для оцінки скоєного як злочину, передбаченого ст. 190 КК України.

У цій справі встановлено, що засуджений, будучи менеджером ТОВ «Б», під приводом надання допомоги у придбанні автомобіля, а в подальшому його швидкої доставки до автосалону у м. Чернівці та передачі потерпілому, під час підроблення відповідного договору про придбання автомобіля та його подальшого використання, з метою переконання потерпілого у дійсності своїх намірів застосував обман із метою викликати у останнього усвідомлення реальності цього договору та його наслідків, не повідомляючи про свої справжні наміри та дійсні обставини.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що дії особи, котрий виготовляючи від імені ТОВ «Б» офіційний документ - договір купівлі-продажу, з метою його використання, вніс у нього неправдиві відомості про порядок оплати товару та підписав цей договір замість посадової особи - директора, охоплювалися об'єктивною стороною злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

У свою чергу потерпілий, будучи переконаним у правомірності дій обвинуваченого, на виконання умов договору добровільно передав засудженому кошті за дії, які останній повинен був учинити як представник автосалону для подальшого придбання автомобіля, однак не збирався їх виконувати та не виконав, а також не повернув потерпілому грошових коштів.

Таким чином він заволодів грошовими коштами потерпілого шляхом обману, що виразився у повідомленні неправдивих відомостей щодо істотних умов придбання автомобіля, із виготовленням та використанням завідомо підробленого іншого офіційного документа – договору купівлі-продажу, у якому містилися дані про предмет договору – автомобіля, якого не було в наявності, і тому він не міг бути проданий.

Поведінка особи у поєднанні з приховуванням певних фактів та повідомленням неправдивих даних свідчить про те, що ці обставини суттєво вплинули на рішення потерпілого про передачу коштів для придбання автомобіля, а тому висновок суду щодо прийняття потерпілим у справі такого рішення внаслідок обману є обґрунтованим, а зібрані у справі докази переконливо доводять факт наявності у засудженого умислу на заволодіння чужим майном саме у вказаний спосіб.

Таким чином, за встановлених судом фактичних обставин справи діяння засудженого кваліфіковано вірно, а доводи в касаційній скарзі про відсутність у діях останнього складу злочинів, у тому числі умислу на заволодіння чужим майном є неприйнятними.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок Садгірського районного суду м. Чернівців та ухвалу Чернівецького апеляційного суду – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про стягнення з держави шкоди через бездіяльність досудового розслідування.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.