Верховний Суд висловився щодо малозначності діяння

Поняття істотної шкоди у контексті ч. 2 ст. 11 КК має оціночний характер, його зміст визначається оцінкою правозастосовними органами всіх конкретних обставин справи. Про оціночний характер шкоди можна говорити лише в тому випадку, коли законодавець у відповідних статтях (частинах статей) Особливої частини КК використовує загальні оціночні поняття: тяжкі наслідки, інші тяжкі наслідки (відносно визначені правові норми).

На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 688/1553/19.

Обставини справи

За вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області особу визнано винуватою та засуджено за ч. 1 ст. 187 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки. Відповідно до ст. 75 КК її звільнено від відбуття покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та покладено на неї обов’язки, передбачені пунктами 1,2 ч. 1 ст. 76 КК.

Згідно з вироком, вона, перебуваючи неподалік кафе-бару, керуючись корисливим мотивом, умисно здійснила напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров’я особи, яка зазнала нападу. Так, вона підійшла упритул до потерпілого та, покрутивши перед його грудною кліткою предметом ззовні схожим на ніж, який дістала із кишені шортів, з метою подолати опір потерпілого й упередити протидію нападу, створюючи обстановку, яка реально загрожує життю і здоров'ю потерпілого, була сприйнята останнім такою, що може бути реалізована, висловила вимогу передати йому наявні грошові кошти і гаманець.

Потерпілий, сприймаючи погрозу застосування предмета, схожого на ніж, як реальну для власного життя і здоров’я, перебуваючи під впливом останнього, всупереч своїй волі, передав йому грошові кошти в сумі 27 грн різними купюрами та гаманець вартістю 133 грн.

Хмельницький апеляційний суд вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання та звільнення особи від відбуття призначеного йому покарання з випробуванням скасував та ухвалив у цій частині новий вирок, призначивши йому покарання за ч. 1 ст. 187 КК  у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки.

Висновок Верховного Суду

ВС зауважив, що посилання сторони захисту на те, що дії його підзахисного були спрямовані на заволодіння коштами у розмірі 27 грн та порожнім гаманцем, що не є істотною шкодою, і через малозначність не становить суспільної небезпеки, є неприйнятними.

Так, за частиною 2 ст. 11КК не визнається злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Специфіка визначення малозначності діяння полягає у встановленні обов’язкової сукупності трьох умов:

1) формальна наявність у вчиненому діянні ознак складу злочину, передбаченого КК, тобто всіх тих передбачених у законі об`єктивних і суб`єктивних ознак, що у відповідній статті (частині статті) Особливої частини КК характеризують певний склад злочину. Діяння, яке не містить хоча б однієї ознаки складу злочину, не може визнаватись малозначним. Якщо істотність матеріальної (майнової чи фізичної) шкоди визначена безпосередньо в кримінальному законі шляхом закріплення конкретного розміру шкоди, яка має бути завдана при вчиненні відповідного злочину, то недосягнення цього рівня шкоди свідчить про відсутність у діях особи кримінальної протиправності, що унеможливлює звернення до ч. 2 ст. 11 КК;

2) малозначне діяння не становить суспільної небезпеки, яка є типовою для певного злочину. Це виражається в тому, що воно не заподіює взагалі шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі або заподіює їм явно незначну (мізерну) шкоду;

3) малозначне діяння не повинно бути суб`єктивно спрямоване на заподіяння істотної шкоди. Якщо існує невідповідність між фактично вчиненим малозначним діянням і умислом, спрямованим на заподіяння істотної шкоди, має наставати кримінальна відповідальність за замах на той злочин, який особа бажала вчинити.

Поняття істотної шкоди у контексті ч. 2 ст. 11 КК має оціночний характер, його зміст визначається оцінкою правозастосовними органами всіх конкретних обставин справи. Про оціночний характер шкоди можна говорити лише в тому випадку, коли законодавець у відповідних статтях (частинах статей) Особливої частини КК використовує загальні оціночні поняття: тяжкі наслідки, інші тяжкі наслідки (відносно визначені правові норми).

Якщо істотність шкоди визначена об’єктивними ознаками того чи іншого складу злочину, тобто характер шкоди є фіксованим і не може оцінюватись на розсуд правозастосувача (абсолютно визначені правові норми), застосування кримінально-правової норми про малозначність виключається.

Перевіряючи доводи в частині малозначності вчиненого особою злочину, суд апеляційної інстанції обґрунтовано звернув увагу, що діями останнього було спричинено шкоду потерпілому та характер дій засудженого свідчить про спрямованість на заподіяння злочином істотної шкоди. Крім того грошових коштів не було повернуто потерпілому.

Обираючи покарання особі, суд апеляційної інстанції правильно та відповідно до вимог закону врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину; дані про особу засудженого, який не судимий, не працює, на обліках у нарколога та невропатолога не перебуває, перебуває на обліку у психіатра, за місцем проживання характеризується негативно, згідно з даними органу пробації виправлення особи без позбавлення волі чи обмеження волі на певний строк можливе лише у винятковому випадку за умови здійснення з боку органу пробації інтенсивного нагляду та застосування соціально-виховних заходів; відсутність обставин, що обтяжують чи пом’якшують покарання. Також суд взяв до уваги, що він фактично не визнав своєї винуватості, скоєний ним злочин є умисним тяжким корисливим злочином; зважив на відсутність у його діях щирого розкаяння у вчиненому, про що свідчить його поведінка і під час апеляційного розгляду, оскільки обвинувачений продовжував наполягати на набутті майна у потерпілого за договорами позики та дарування, а отже, не бажав нести відповідальність за фактично скоєне. Крім того, суд врахував обставини вчинення злочину.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області та вирок Хмельницького апеляційного суду без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що охоплює поняття судової дискреції у кримінальному судочинстві: позиція ВС.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.