Звернення представників правничих академічних кіл: проект Концепції розвитку юридичної освіти є нежиттєздатним

Питання реформування та розвитку юридичної освіти неодноразово ставало предметом жвавих дискусій на тлі перманентної правової реформи. Численні й довготривалі спроби розробки конкретного плану дій у цьому напрямі породили низку проєктів законодавчих актів, концепцій, програм розвитку правничої освіти, які, однак, не знайшовши широкої підтримки з боку професійної спільноти та, зокрема, вітчизняних правничих шкіл, не набули практичного втілення.

Логічним продовженням цього процесу став розроблений під егідою Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій проєкт Концепції розвитку юридичної освіти, остання редакція якого буда оприлюднена 6 листопада 2020 року на офіційній вебсторінці Комітету. Проєктом пропонується низка радикальних змін у системі юридичної освіти, зокрема, запровадження наскрізної магістратури, контролю досягнень здобувачами освіти результатів навчання у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту (ЄДКІ) та підготовка юристів за єдиною спеціальністю 081 «Право» із виключенням спеціальності 293 «Міжнародне право» з переліку спеціальностей, за якими така освіта може здобуватися.

З цього приводу 5 листопада 2020 року у режимі відеоконференції із залученням представників правничої спільноти відбулося експертне обговорення «Проєкт Концепції розвитку юридичної освіти очима професійної правничої спільноти». 

 За результатами обговорення, з урахуванням положень останньої редакції Концепції, учасники підготували Звернення з метою доведення до відома членів Комітету спільної позиції щодо проєкту: утриматися від його затвердження та продовжити експертне обговорення із залученням якнайширшого кола фахівців з метою вироблення життєздатних комплексних підходів до забезпечення гармонійного розвитку національної правничої освіти.

11 листопада в Комітеті Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій відбулися слухання, присвячені обговоренню відповідного проєкту Концепції. Незважаючи на те, що спільне Звернення представників правничих шкіл було направлене до проведення слухань у Комітеті, його, на жаль, озвучено на засіданні не було. 

З огляду на це представники правничих шкіл вирішили оприлюднити текст спільної Заяви, сподіваючись привернути увагу правничої спільноти до проблем, висвітлених у ній, і залучити до продовження фахової дискусії усіх зацікавлених осіб.

ЗВЕРНЕННЯ

за результатами експертного обговорення

«Проєкт Концепції розвитку юридичної освіти очима професійної правничої спільноти»

5 листопада 2020 року 

м. Київ

Ми, представники правничих академічних кіл – учасники експертного обговорення «Проєкт Концепції розвитку юридичної освіти очима професійної правничої спільноти», проаналізували та обговорили опублікований Комітетом Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій проєкт Концепції розвитку юридичної освіти (далі – Концепція). Цей документ є наступником численних попередніх проєктів реформування юридичної освіти, щодо кожного з яких правничі школи неодноразово надавали власні пропозиції, які, втім, планомірно ігнорувалися. Через таку ситуацію складається враження, що юридичну освіту намагаються реформувати, нехтуючи позицією тих, хто поряд зі здобувачами освіти є головними адресатами пропонованих змін.

Перш за все, проєкт Концепції як інструменту соціального проєктування програм розвитку вищої юридичної освіти не містить належних методологічних та емпіричних підстав з огляду на сформульовані у ній причини та цілі реформування вищої юридичної освіти та фрагментарні соціологічні дані. Низка новацій, передбачених Концепцією, ґрунтується на бюрократичних директивах публічного регулювання сфери юридичної освіти або носять загальний характер для галузі вищої освіти в цілому.

Зі змісту Концепції випливає беззастережна “презумпція винуватості” вітчизняної системи юридичної освіти, з чим ми категорично не погоджуємося. Більш того, реалізація Концепції поверне правничі школи до знайомої з радянських часів централізованої моделі регулювання юридичної освіти, що неминуче призведе до нівелювання варіативності освітнього процесу та академічної автономії, порушення конституційних прав і свобод здобувачів освіти. У цьому випадку обтяжена надмірним контролем система правничої освіти буде штучно вилучена із загальних процесів розвитку вищої освіти, заснованої на принципах академічної свободи.

Процес удосконалення системи юридичної освіти, враховуючи прагнення України до впровадження європейських цінностей, не може відбуватися шляхом радикальної уніфікації освітнього процесу. Тотальна одноманітність та невмотивована стандартизація юридичної освіти підмінюють стратегічні цілі її розвитку та створюють штучні бар’єри не лише для академічної свободи, а й для інституційної автономії.

Поступове удосконалення та підвищення якості вищої юридичної освіти має здійснюватися шляхом запозичення прогресивного міжнародного досвіду та включення практичної складової в цілісний комплекс перевірки та контролю знань випускника правничих студій, а не за рахунок автоматичного копіювання вирваних з контексту норм та правил. Зокрема, доступ до професії юриста встановлюється в країнах ЄС із активним залученням академічних кіл, самі університети несуть солідарну відповідальність за присвоєння освітньої кваліфікації, яка є беззастережною. Практика ЄС свідчить про удосконалення гармонізованих механізмів визнання професійних кваліфікацій доступу до професій. Натомість запропоновані зміни в Україні лише свідчать про намагання відмежуватися від прогресивних практик, які не свідчать про позитивний імідж країни. 

Пропоноване Концепцією визначення «вищої юридичної освіти» передбачає здобуття освіти лише за спеціальністю 081 «Право» галузі знань 08 «Право» має суто формальний характер. Переформатування галузей знань і спеціальностей не здатне сприяти підвищенню якості підготовки правників, оскільки є лише одним із елементів невиправданої централізації та уніфікації. Натомість, цей крок може підірвати систему міжнародноправової підготовки українських юристів, що є вкрай небажаним в умовах збройного конфлікту, а також з огляду на об’єктивні потреби розвитку національної правової системи України. Намагання нав’язати “єдино правильну уніфіковану національну систему підготовки правників” на практиці виявляються черговою спробою позбавити юристів-міжнародників права на доступ до юридичної професії.

Передбачена Концепцією наскрізна магістратура також не може сприйматися як ефективний засіб підвищення якості юридичної освіти, оскільки нівелює притаманну сучасному формату підготовки магістрів варіативність спеціалізації, обумовлену унікальними освітніми програмами, звужує академічну мобільність та загалом підриває автономію правничих шкіл. Члени Європейської асоціації правничих шкіл (European Law Faculty Association), найбільш авторитетного освітянського об’єднання, у своїй Резолюції від 21 квітня 2017 року закликають всі відповідальні інституції Європейського Союзу та Ради Європи гарантувати те, що «юридична освіта буде надаватись університетами, які в межах наданих їм академічних свобод заохочують свободу думки і слова, так само як і академічну мобільність». Розглянутий проєкт Концепції не є сумісним ні з чинним законодавством України про освіту, ні з міжнародно визнаними стандартами в сфері освіти. Видається, що проєкт Концепції слугує інструментом для створення бар’єрів до доступу до освіти, що також не відповідає зобов’язанням України в рамках стратегічного курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію, закріпленого Конституцією України.

Інтегральним елементом комплексу інструментів, спрямованих на реформування системи юридичної освіти, виступає єдиний державний кваліфікаційний іспит (ЄДКІ), який, серед іншого, неминуче зумовить підлаштування освітніх програм, які реалізуються на рівні вищої освіти «Магістр», до програми ЄДКІ. Запропоноване зумовить виникнення необхідності імперативного, проти засад автономності закладів вищої освіти, включення до освітніх програм компонентів, які націлені виключно на формування у здобувачів вищої освіти компетентностей, що становитимуть предмет перевірки ЄДКІ. Натомість вважаємо, що головним індикатором якості освітніх послуг є і залишатиметься попит роботодавців на випускників відповідних закладів вищої освіти, кількість абітурієнтів, що виявили бажання вступити у той чи інший навчальний заклад, випускники, що отримали роботу, розмір сплачених податків випускниками відповідних закладів вищої освіти, здобуття ними нагород, отримання звань тощо.

Ідея, викладена в Проєкті, суперечить фундаментальному принципу автономії закладу вищої освіти (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту»), яка за Законом не може бути обмежена. Університети відповідають за результати навчання здобувачів вищої освіти, але втручання в освітній процес, чим є оцінювання (перегляд) освітніх програм, порушує принцип автономії закладів вищої освіти. Тому цей принцип є непорушним та загальновизнаним - академічну кваліфікацію, на відміну від професійної, може надавати виключно заклад вищої освіти.

Впровадження ЄДКІ в пропонованому наразі форматі унеможливить право закладів вищої освіти визначати специфіку підготовки профільних спеціалістів, змушуючи готувати «універсальних» юристів безвідносно до спеціальних вимог щодо конкретних видів юридичних професій. Водночас це підірве авторитет закладів вищої освіти і позбавить їх можливості самостійно присвоювати академічну кваліфікацію здобувачам освіти.

ВРАХОВУЮЧИ ВИЩЕЗАЗНАЧЕНЕ, ВИРАЖАЄМО СПІЛЬНУ ПОЗИЦІЮ ЩОДО НЕОБХІДНОСТІ УТРИМАТИСЯ ВІД ЗАТВЕРДЖЕННЯ НАЯВНОГО ПРОЄКТУ КОНЦЕПЦІЇ РОЗВИТКУ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ, ЯКА Є НЕЖИТТЄЗДАТНОЮ, ТА ПРОДОВЖЕННЯ ЕКСПЕРТНОГО ОБГОВОРЕННЯ ІЗ ЗАЛУЧЕННЯМ ШИРШОГО КОЛА ФАХІВЦІВ ЗАДЛЯ ВИРОБЛЕННЯ ВИВАЖЕНИХ ТА КОМПЛЕКСНИХ ПІДХОДІВ ДО ПРОБЛЕМАТИКИ РЕФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРАВНИЧОЇ ОСВІТИ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ПІДГОТОВКИ ОСІБ, ЯКІ МАЮТЬ ДОСТУП ДО ПРОФЕСІЇ.

Заяву підписали наступні учасники експертного обговорення:

1. Білас І. Г., д. ю. н., д.і.н., заслужений юрист України, народний депутат України ІІ та ІІІ скликань, завідувач кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
2. Бурдін В. М., д. ю. н., декан юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка;
3. Буроменський М. В., д. ю. н., професор кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
4. Буткевич В. Г., д. ю. н., президент Української асоціації міжнародного права, суддя Європейського суду з прав людини у відставці, Віцепрезидент Академії наук вищої школи України;
5. Буткевич О. В., д. ю. н., професор кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
6. Вайцеховська О.Р., к.ю.н., доцент кафедри Європейського права та порівняльного правознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича;
7. Герасько Л. А., посол з особливих доручень політичного директорату Міністерства закордонних справ України;
8. Гладій С. В., к. ю. н., суддя Київського апеляційного суду;
9. Гловюк І. В. , д. ю. н., адвокат, науковий радник АО «Barristers», член Науково-консультативної ради при Верховному Суді;
10. Гнатовський М. М., к. ю. н., доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, президент Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню;
11. Гнатюк Т.М., к.ю.н., асистент кафедри Європейського права та порівняльного правознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича;
12. Задорожна С.М., д.ю.н., доцент кафедри Європейського права та порівняльного правознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича;
13. Калакура В. Я., к. ю. н., завідувач кафедри міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
14. Карвацька С.Б., д.ю.н., доцент кафедри Європейського права та порівняльного правознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича;
15. Кирилюк Н.В. к.ю.н., доцент кафедри Європейського права та порівняльного правознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича;
16. Козлиєва З. У., в. о. заступника начальника Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора;
17. Козюбра М. І., д. ю. н., суддя Конституційного суду у відставці, професор кафедри загальнотеоретичного правознавства та публічного права Національного університету «Києво-Могилянська академія»;
18. Комаров В.В. , к. ю. н., проректор з навчально-методичної роботи Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого;
19. Копійка В.В., д. політ. н., директор Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
20. Кориневич А. О., к.ю.н., Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим;
21. Короткий Т. Р., к.ю.н., завідувач кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства факультету міжнародних відносин Національного авіаційного університету;
22. Лазаренко М.М., к.ю.н., адвокат, асистент кафедри міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
23. Маник А.З., к.ю.н., асистент кафедри Європейського права та порівняльного правознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича;
24. Меленко С.Г., д.ю.н., завідувач кафедри Європейського права та порівняльного правознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича;
25. Мицик В.В., д.ю.н., завідувач кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
26. Олехов І.І., партнер та керівник фінансової практики київського офісу юридичної фірми «CMS Cameron McKenna Nabarro Olswang»;
27. Орлюк О. П., д.ю.н., в. о. директора Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
28. Поєдинок О. Р., к.ю.н., адвокат, доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
29. Руденко О.В., к.ю.н., доцент кафедри Європейського права та порівняльного правознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича;
30. Сироїд Т. Л., д.ю.н., завідувач кафедри міжнародного і європейського права юридичного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна;
31. Смирнова К. В., д.ю.н., голова науково-методичної комісії та професор кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, член робочої групи розвитку юридичної освіти Комісії з питань правової реформи при Президентові України;
32. Стешенко В. М., к. ю. н., завідувач кафедрою міжнародного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого;
33. Тимченко Л. О., доктор права, к. ю. н., доцент кафедри міжнародних відносин та міжнародного права Факультету права та міжнародних відносин Київського університету імені Бориса Грінченка);
34. Торбас О. О., к. ю. н., адвокат;
35. Торончук I.Ж., к.ю.н., доцент кафедри Європейського права та порівняльного правознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича;
36. Христова Г.О., д.ю.н., доцент, член Науково-консультативної ради Конституційного Суду України;
37. Чепепь О.Д., к.ю.н., доцент кафедри Європейського права та порівняльного правознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича;
38. Яковюк І. В., д.ю.н., професор, завідувач кафедри права ЄС Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.