ВС висловився щодо призначення покарання за сукупністю вироків

З урахуванням того, що особа вчинив нові злочини до відбуття покарання за попереднім вироком, то при призначенні остаточного покарання з урахуванням ст.ст. 71, 72 КК України у виді позбавлення волі та штрафу, рішення про звільнення особи від відбування покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України є неприпустимим.

На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 686/3226/20.

Обставини справи

За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області особу засудженого за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді арешту строком на 6 місяців; ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК, за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суровим особі призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік.

Відповідно до вимог ст. 71 КК, до покарання призначеного даним вироком у виді позбавлення волі строком на 1 рік, приєднано покарання за вироком Хмельницького міскрайонного суду Хмельницької області від 1 листопада 2019 року у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, але згідно ч. 3 ст. 72 КК, покарання у вигляді штрафу, ухвалено виконувати самостійно.

На підставі ст. 75 КК України звільнено особу від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 1 рік, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з вироком суду особу визнано винним у тому, що він перебуваючи в приміщенні магазину, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, переконавшись у тому, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи умисно, керуючись корисливим мотивом, шляхом вільного доступу, повторно, таємно викрав товар, який належав магазину, на загальну суму 271, 81 грн, який приховав під власний одяг та виніс за межі кас, не розраховуючись за нього.

Крім того, пізніше він перебуваючи в торгівельному залі супермаркету, усвідомлюючи, що за його діями ніхто не спостерігає, умисно, таємно, повторно з корисливих мотивів, намагався викрасти із полиці з продуктами харчування товар, який заховав собі під одяг. У подальшому, не розрахувавшись за товар, вийшов за межі розрахункових кас, однак, виконавши усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, розпорядитися майном не зміг з причин, які не залежали від його волі, оскільки був зупинений охоронцями магазину.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду вирок місцевого суду залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зауважили, що у випадках, коли засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин застосовується призначення покарання за сукупністю вироків. У цьому разі суд відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При складанні покарань у порядку ч. 1 ст. 71 КК остаточне покарання має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов’язковому виконанню.

Згідно положень ч. 3 ст. 72 КК України основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Отже, положення ч. 3 ст. 72 КК України не тільки не виключають можливості застосування положень статей 70, 71 КК України щодо призначення покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків, але й прямо вказують на необхідність такого застосування. У той же час ч. 3 ст. 72 КК України передбачає не самостійне виконання вироків, якщо одним чи кількома з них призначено покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а лише неможливість складення цих покарань з іншими видами покарань при призначенні їх за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків і необхідність самостійного (окремого) виконання цих покарань.

Також ВС зазначив, що відповідно до положень ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При цьому, звільнення від відбування призначеного судом покарання у виді штрафу з випробуванням за цією нормою закону не допускається.

Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 1 листопада 2019 року особу засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Разом із цим, вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 8 квітня 2020 року особу засуджено за: ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік. Також відповідно до вимог ст. 71 КК України, до покарання призначеного зазначеним вироком, приєднано покарання за вироком Хмельницького міскрайонного суду Хмельницької області від 1 листопада 2019 року у виді штрафу та згідно до ч. 3 ст. 72 КК України, покарання у вигляді штрафу, ухвалено виконувати самостійно. Одночасно із цим, на підставі ст. 75 КК України звільнено особу від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 1 рік, з покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України

Однак, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, при призначенні особі покарання, не зважаючи на те, що він на момент постановлення нового вироку не відбув покарання за попереднім вироком у виді штрафу, після виконання положень статей 71, 72 КК України звільнив особу від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік з випробуванням, з встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік. Тобто суд призначив покарання, яке не є більшим від покарання за вироком у цьому провадженні, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком, чим порушив вимоги ч. 4 ст. 71 КК України.

Таким чином, з урахуванням того, що він вчинив нові злочини до відбуття покарання за попереднім вироком, то при призначенні остаточного покарання з урахуванням ст. ст. 71, 72 КК України у виді позбавлення волі та штрафу, рішення про звільнення особи від відбування покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України є неприпустимим.

ВС зауважив, що за таких підстав, апеляційним судом допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема ст. 75 КК України, що призвело до м'якості призначеного засудженому покарання, а тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Верховний Суд скасував ухвалу Хмельницького апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, чи є надання останнього слова без присутності захисника істотним порушенням.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.