Суддя КАС ВС Наталія Блажівська розповіла про ключові позиції Верховного Суду щодо трансфертного ціноутворення

Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Наталія Блажівська підготувала огляд судової практики, яка стосується питань трансфертного ціноутворення.

Наталія Блажівська вказала, що проаналізована судова практика свідчить про те, яке важливе значення має ретельна підготовка доказової бази.

«Безумовно, здійснюючи сьогодні діяльність, необхідно детально аналізувати внесені процесуальні зміни. Потрібно розуміти, що «спір виграється ще на етапі подачі документів до суду». Фундамент успіху в ймовірному судовому спорі закладається ще на етапі  підготовки звітів та супутньої документації. Зайвої акуратності, точності та повноти інформації тут бути не може. Надзвичайно важливим є й етап підготовки справи до суду

Також важливе розуміння власників бізнесу тієї тези, що адвокат не має виступати як «швидка допомога», коли вже прийшов перевіряючий орган, а має супроводжувати від початку і до кінця господарську операцію. В подальшому така компанія буде успішно працювати і не зустрінеться з перевіряючими органами в суді», - зазначила Наталія Блажівська.

Також вона акцентувала увагу на тому, що зараз цінним є вивчення не лише української практики, а і практики іноземних країн, для того, аби  розуміти тенденції, що панують у світі.

Крім того, вона зауважила, що слід уважно ставитися до такого елемента, як висновок експерта з питань права, та звіряти свої дії на предмет того, з яких питань може бути надано такий висновок, з нормами процесуального законодавства.

Нижче наводимо ключові рішення з огляду практики, підготовленого суддею КАС ВС.

 Постанова Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі №818/1786/17

Резидент імпортував природній газ від пов'язаної особи нерезидента та використовував при цьому метод визначення ціни у КО - «порівняльна неконтрольована ціна»; позивач також зазначив, що при застосуванні цього методу використано офіційні джерела інформації та  проведено співставлення із операціями природного газу резидентам України.

Верховний Суд зазначив, що використання методу «порівняльної неконтрольованої ціни» щодо контрольованих операцій імпорту природного газу від нерезидента є неможливим у зв`язку з відсутністю інформації щодо зіставних неконтрольованих операцій в офіційних джерелах інформації, а співставлення цієї операції з операціями по реалізації нерезидентом природного газу резидентам України не відповідає вимогам податкового законодавства.

Тому, за цими контрольованими операціями імпорту природного газу контролюючим органом, на думку Верховного Суду, правомірно застосовано метод «чистого прибутку», як найбільш доцільний для встановлення відповідності цін контрольованих операцій, а досліджуваною стороною обрано фірму нерезидента, як таку, що виконує найменше функцій та несе найменші ризики.

 Постанова Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року у справі № 817/1737/17

ПАТ «Сумихімпром» та NF Trading AG укладено контракт, за яким  першим відвантажено мінеральні добрива. ПАТ «Сумихімпром» методом ціноутворення обрано метод чистого прибутку, а тестуючою стороною - NF Trading AG. 

Відповідач погодився з обраним позивачем методом чистого прибутку, який ґрунтується на порівнянні рентабельності контрольованої операції з ринковим діапазоном рентабельності у зіставних операціях, проте визнав помилковим вибір позивачем досліджуваною стороною саме NF Trading AG та обрав стороною для дослідження ПАТ «Сумихімпром», пославшись на відсутність необхідної інформації щодо NF Trading AG.

Верховний Суд погодився із відповідачем та зазначив, що оскільки у вільному доступі була відсутня інформація про нерезидента NF Trading AG, якого відібрав позивач для дослідження, то неможливо було провести розрахунок чистої рентабельності контрольованої операції відповідно до положень підпункту 39.2.2.1 пункту 39.2  статті 39 ПК України.

Суд зазначив, що відповідач правомірно відібрав стороною для дослідження резидента України - ПАТ «Сумихімпром», який є виробником мінеральних добрив.

 Постанова  Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 825/1830/17

За деклараціями контрагента позивача його прибуток звільнений від оподаткування, а відтак контролюючий орган вважав, що відповідно до приписів підпункту 6 підпункту 140.5.7 пункту 140.5 статті 140 ПК України позивач повинен був збільшити фінансовий результат податкових (звітних) на суму витрат по нарахуванню роялті на користь цього контрагента.

У ході розгляду справи судами установлено, що контрагент позивача є платником податку на прибуток на загальних підставах, встановлених ПК України, та не належить до юридичних осіб, які звільнені від оподаткування податком на прибуток або сплачують його за меншою ставкою, ніж базова, що, в свою чергу, свідчить про  відсутність у позивача обов'язку збільшувати фінансовий результат податкового періоду.

 Постанова Верховного Суду від 3 квітня 2020 року у справі № 820/821/17

Позивач є учасником неконтрольованої операції, яка проводилась з нарахування роялті нерезиденту, що зареєстрований у державах (на територіях), зазначених у підпункті 39.2.1.2 пункту 39.2 статті 39 ПК України, та на якого згідно з підпунктом 140.5.7 пункту 140.5 статті 140 ПК України покладається обов`язок підтверджувати суму витрат відповідно до процедури, встановленої статтею 39 ПК України.

Відповідач здійснив перевірку у 2016 році, натомість позивач наполягав на тому, що документація про ціноутворення формується за рік, а тому за 2016 рік вона не могла бути сформована.

Суд касаційної інстанції не погодився з цим висновком та зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин приписи підпункту 39.4.1, пункту 39.4 статті 39 ПК України в частині неможливості надання позивачем документації з трансфертного ціноутворення за 2016 рік. При цьому суди зазначали, що така документація може і повинна складатись після завершення звітного періоду, яким є 2016 рік. У відповідності до підпункту 39.4.1, пункту 39.4 статті 39 ПК України для цілей податкового контролю за трансфертним ціноутворенням звітним періодом є календарний рік.

Вказаними положенням врегульований період подачі звіту по контрольованих операціях, тоді як в даній справі операція є неконтрольована, звіт по якій не подається.

Зазначення в підпункті 140.5.7, що у разі, якщо операція не є контрольованою то сума  роялті підтверджується  платником податків за правилами звичайних цін відповідно до процедури, встановленої  статтею 39 ПК України, означає лише застосування правил та процедури цієї статті, але не строки.

Справа передана на новий розгляд з метою перевірки обставин щодо підтвердження позивачем суми витрат відповідно до процедури, встановленої статтею 39 ПК України.

 Практика, що стосується постійних представництв

 Постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 2а-16434/12/2670

Згідно із обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій, предметом діяльності головної фірми  є збір, оцінка, публікація, консультація та продаж міжнародних даних та інформації, особливо у сфері електронної обробки даних та інших технологій, відповідно до статуту фірми.

Положенням про представництво визначено, що представництво збирає інформацію для головної фірми та розповсюджує інформацію щодо продукції та діяльності цієї фірми. Фактично представництво у межах спірних правовідносин здійснювало діяльність, яка визначена у статутних документах материнської компанії, а саме: збір інформації.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, з чим погодився Верховний Суд, представництво здійснювало збір інформації для материнської компанії з метою аби материнська компанія в майбутньому розповсюджувала або реалізовувала її третім особам, що підтверджується укладеними договорами з суб’єктом підприємницької діяльності та актами виконаних робіт.

Верховний Суд погодився із висновками судів та відповідача що діяльність представництва носила характер постійного представництва, а тому підлягала оподаткуванню.

Суд зазначив, що постійне представництво нерезидента в Україні з метою оподаткування розглядається як окремий, незалежний від самого нерезидента, суб'єкт господарської діяльності. А тому взаємовідносини між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні необхідно розглядати як взаємовідносини між різними суб'єктами господарювання та, відповідно, податковий облік самого постійного представництва повинен здійснюватися згідно із загальними правилами.

З’ясування характеру господарської діяльності нерезидента має значення з огляду на визначення постійного представництва. Якщо навіть певний нерезидент і має в Україні місце діяльності, але сама діяльність нерезидента не має характеру господарської діяльності, то відповідне місце діяльності не буде вважатись постійним представництвом.

У разі здійснення на території України представництвом господарської діяльності, зокрема, але не виключно, діяльності, направленої на надання послуг третім особам (консультацій, рекламних акцій тощо), та здійснення інших дій, які можуть свідчити про «господарський» чи «комерційний» характер діяльності представництва, представництво набуває ознак постійного та зобов’язане сплачувати податок на прибуток з доходів, отриманих із джерелом походження із України.

Основний вид діяльності самостійно не є критерієм, за яким отримані представництвом кошти можна кваліфікувати як такі, що є або не є оподатковуваним доходом. Ключовим для визначення прибутку, що відноситься до постійного представництва, і, відповідно, підлягає оподаткуванню, є встановлення не лише видів діяльності, які повинні здійснювати згідно з установчими документами головна компанія та її представництво, а й суть внутрішньогосподарських операцій між представництвом і головним офісом.

 Постанова Верховного Суду  від 16 березня 2020 року у справі № 826/7675/18

Позивач стверджував, що не здійснював господарської діяльності, яка б дублювала основну діяльність материнської компанії (хед-офісу), не отримував будь-якого доходу від третіх осіб, тому не може бути визнаний постійним представництвом для цілей податкового законодавства, у зв’язку з чим грошові кошти, отримані ним від нерезидента – материнської компанії не відповідають критеріям визначення оподатковуваного доходу.

Відповідач наполягав, що Позивач  здійснював  діяльність з реєстрації/перереєстрації та рекламування  лікарських засобів, які вироблялися не Компанією, а іншими компаніями-нерезидентами, які є суб'єктами господарської діяльності інших країн, ніж ті, що визначені Угодою між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно. Крім того, ці виробники відповідно до реєстраційних посвідчень на лікарські засоби мали дозвіл на реалізацію медичних препаратів. З огляду на таку діяльність позивач, згідно з висновком контролюючого органу,  є постійним представництвом, а тому кошти, отримані ним від Компанії, є його доходом, який підлягає оподаткуванню за правилами оподаткування  безповоротної фінансової допомоги.

Материнська компанія займається не лише виробництвом власних лікарських засобів, але і збутом лікарських засобів, що підтверджує довід позивача, згідно з яким Компанія виконує дистриб'юторські функції щодо лікарських засобів інших виробників, закуповуючи їх продукцію з метою подальшого перепродажу, в тому числі, в Україні.

З метою збільшення продажу на території України лікарських засобів, які придбані для цілей дистрибуції Компанії, Представництво, діючи в інтересах Компанії, здійснювало реєстрацію відповідних лікарських засобів як неодмінної умови рекламування та реалізації лікарських засобів в Україні.

Як встановили суди, у даному випадку дублювання Представництвом функцій та видів діяльності Компанії не мало місця. Представництво не виробляло, не закуповувало та не розповсюджувало лікарські засоби, що виробляються або закуповуються компанією "UCB Pharma GmbH". За своїм характером дії щодо реєстрації та рекламування лікарських засобів носили підготовчий та допоміжний характер, адже їх вчинення було покликане забезпечити можливість реалізації відповідного лікарського засобу на території України. Одні лише реєстрація та рекламування лікарського засобу не є операціями, які безумовно призводять до отримання доходу на території України.

З урахуванням цього Верховний Суд  погодився з твердженнями позивача, що такий вид діяльності не є постійним представництвом.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.