Стягнення боргу за розпискою: позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 194/1126/18, в якій досліджував питання стягнення боргу за розпискою.

Обставини справи

Громадянин України звернувся з позовом до особи про стягнення боргу. Позовні вимоги мотивовані тим, що він позичив відповідачу грошові кошти в сумі 22 200 доларів США, що підтверджується розпискою, відповідно до якої відповідач зобов'язується виплатити суму боргу до 30 квітня 2018 року, але у визначений час гроші не повернула.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровській області в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов’язанням її повернення та дати отримання коштів.

Суд першої інстанції вказав, що згідно з розпискою від 24 квітня 2018 року, складеною російською мовою, відповідач зобов’язалася виплатити суму боргу 22200 USD до 30 квітня 2018 року. При цьому зміст розписки не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів. Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі коштів відповідачу.

Постановою Дніпровського апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Також, ВС підкреслив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов’язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки. Суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши те, що відповідач не виконав умов укладеного із особою_3 договору позики, оформленого розпискою, факт власноручного підписання якої та отримання спірної суми коштів підтвердив у поданій 18 жовтня 2016 року до Франківського районного суду м. Львова позовній заяві про визнання, у тому числі й спірного правочину удаваним, оскільки у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернув, зробив правильний висновок, що боржник зобов’язаний сплатити позивачу суму основного боргу з урахуванням сум, визначених частиною другою статті 625 ЦК України. Крім того, судами попередніх інстанцій правильно вказано, що особою_4 не надано підтверджень, що між ним та позивачем виникли правовідносини із договору про спільну діяльність, а не із договору позики грошових коштів, бо вказана розписка містить відомості, що відповідач отримав кошти із зобов’язанням повернення, а не отримав їх на іншій підставі, зокрема для здійснення спільної діяльності у визначеній сумі».

У справі, що переглядається, суди встановили, що зміст розписки 24 квітня 2018 року не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів та позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів та підтвердження факту передачі коштів відповідачу. За таких обставин, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.