Чи можуть виселити з квартири без надання іншого житлового приміщення: позиція ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 607/12696/18 та установивши, що квартира, яка є іпотечним майном та про виселення відповідачів з якої просив позивач, була придбана не за рахунок кредитних коштів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про неможливість задоволення позовних вимог про виселення із цієї квартири відповідачів без надання їм іншого постійного жилого приміщення, правильно застосувавши до спірних правовідносин положення статті 109 ЖК Української РСР.

Обставини справи

Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «У» звернулося до суду з позовом до особи_1, особи_2, третя особа – Чистилівська сільська рада, про виселення осіб з предмета іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, між відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «У» правонаступником якого є ПАТ АБ «У», та особа_3 укладено кредитний договір № 8, згідно з умовами якого банк надав особі_3 кредит на споживчі цілі в сумі 54 000 дол. США на строк з 7 серпня 2008 року до 7 серпня 2028 року, зі сплатою процентів у розмірі 13,8 % річних за користування кредитом.

В забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 8 серпня 2008 року між банком та особою_1 укладено договір іпотеки, що зареєстрований в реєстрі, згідно з умовами якого останньою передано банку в іпотеку нерухоме майно, а саме – квартиру, житловою площею 38 кв. м загальною площею 65,3 кв. м.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області,  яке набрало законної сили, звернуто стягнення на предмет іпотеки - належну особі_1 трикімнатну квартиру. Встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки - шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ АБ «У» з укладанням від імені особи_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ АБ «У» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.                                

Позивач зазначав, що всі спроби представників банку оглянути предмет іпотеки та здійснити показ квартири потенційним покупцям були невдалими, оскільки двері квартири були зачинені. Згідно з довідкою з місця реєстрації, у вказаній квартирі зареєстровані та проживають особа_1 та особа_2. Відповідачам, окрім квартири, яка є предметом іпотеки, також належить на праві власності домоволодіння за іншою адресою.

Оскільки відповідачі у добровільному порядку не виселяються зі спірної квартири, банк звернувся з цим позовом до суду та просив висилити відповідачів з квартири, з наданням іншого житлового приміщення, що належить відповідачам.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Тернопільського апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що нормами статті 109 ЖК Української РСР, які застосовуються у взаємозв`язку зі статтею 40 Закону України «Про іпотеку», передбачено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, яке повинно бути зазначено в рішенні суду. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого житлового приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

ВС зауважив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) підтверджено, що правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, є законним та обґрунтованим, враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, яким є стаття 109 ЖК Української РСР, та закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника.

Встановлено, що кредитні кошти за кредитним договором від 8 серпня 2008 року надавалися не на придбання квартири, яка була предметом іпотеки.

Отже установивши, що квартира, яка є іпотечним майном та про виселення відповідачів з якої просив позивач, була придбана не за рахунок кредитних коштів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про неможливість задоволення позовних вимог про виселення із цієї квартири відповідачів без надання їм іншого постійного жилого приміщення, правильно застосувавши до спірних правовідносин положення статті 109 ЖК Української РСР.

ВС зауважив, що наведені у касаційній скарзі доводи про помилкове застосування до спірних правовідносин норм статті 109 ЖК Української РСР спростовуються вищевикладеним.

При цьому судами вірно зазначено, що позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено, що житло за іншою адресою є придатним для проживання відповідачів, а вказане останні заперечують.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинено, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінено на предмет пропорційності.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.