ВС роз’яснив, коли особа не може бути визнана такою, що самоправно зайняла жиле приміщення

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 686/27262/18 та встановив, якщо особа вселилася в жиле приміщення без ордера, але на підставі угоди чи дозволу, то вона не може вважатися такою, що самоправно зайняла жиле приміщення.

 Обставини справи

Приватне акціонерне товариство «Х» звернулось до суду з позовом до особи про усунення перешкод у користування і володінні квартирою шляхом виселення.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач з 17 жовтня 1983 року до 25 травня 2002 року працював на різних посадах у товаристві, а 12 листопада 1985 року проведено спільне засідання профкому та адміністрації підприємства, за результатами якого складено протокол, згідно з яким вирішено поселити в гуртожиток слюсаря-ремонтника (відповідач).

Разом з тим, ордер на вселення в гуртожиток не видавався, але всупереч вимогам законодавства, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, відповідач вселився у гуртожиток без ордера, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу, та станом на 16 листопада 2018 року використовує квартиру, власником якої є ПрАТ «Х».

Оскільки відповідачем відхилено пропозицію позивача щодо придбання у приватну власність квартири та пропозицію щодо укладення договору оренди житлового приміщення, а саме спірної квартири, позивач просив усунути перешкоди у користуванні і володінні квартирою шляхом виселення.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що позивачем не доведено факту вселення відповідача до гуртожитку всупереч вимогам чинного законодавства.

Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки відповідач пропрацював на різних посадах у ПрАТ «Х» більше 10 років, то відповідно до абзацу 3 частини першої статті 125 ЖК УРСР він не підлягає виселенню із гуртожитка без надання іншого жилого приміщення.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами справи, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи касаційної скарги про те, що за відсутності ордера на вселення відповідач займає спірне житло самоправно, не заслуговують на увагу. Якщо особа вселилася в жиле приміщення без ордера, але на підставі угоди чи дозволу, то вона не може вважатися такою, що самоправно зайняла жиле приміщення.

Судами встановлено, що особа вселилася в гуртожиток на підставі спільного рішення профкому та адміністрації підприємства, за результатами якого складено протокол, а отже, його вселення не було самоправним.

ВС зауважив, що посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суди помилково застосували до спірних правовідносин статтю 125 ЖК УРСР, оскільки спірне житлове приміщення не є службовим, тому  особа підлягає виселенню зі спірного приміщення без надання іншого жилого приміщення, є необґрунтованими з таких підстав.

Порядок виселення з гуртожитків регулює стаття 132 ЖК УРСР, абзац третій якої закріплює право осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, бути виселеними з займаного житлового приміщення лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що посади, на яких  він працював, не відносяться до категорії посад, під час роботи на яких робітникам може бути надано службове житлове приміщення, у відповідності до переліку, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 року № 37, є суперечливими, оскільки згідно з матеріалами справи та як неодноразово зазначав сам заявник, квартира не відноситься до числа службових.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинено, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінено на предмет пропорційності.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.