290 КПК: позиція ВС щодо відкриття матеріалів іншій стороні

Якщо сторона обвинувачення не вжила необхідних та своєчасних заходів, що спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм ст. 290 КПК України.

На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 623/5106/15-к.

Обставини справи

Вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області особу визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та виправдано у зв`язку з відсутністю в її діях складу цього кримінального правопорушення.

Ухвалою Харківського апеляційного суду зазначений вирок місцевого суду залишено без змін.

Органом досудового розслідування особа обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, за таких обставин.

Особа_1 перебувала на посаді завідуючого Ізюмського районного сектора ГУДМС України у Харківській області з 14 серпня 2012 року. У 2015 році в її службовому кабінеті до неї звернулася особа з проханням про реєстрацію місця перебування групи її знайомих осіб, переміщених з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. При цьому вона зазначила, що вказані особи не можуть самостійно звернутись для реєстрації у зв`язку з відсутністю можливості виїхати з м. Горлівка Донецької області. За здійснення відповідної реєстрації без особистої явки цих осіб, тобто у порушення п. 7-1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 1 жовтня 2014 року, особа_1 попросила неправомірну вигоду в розмірі 500 грн за кожну особу.

У подальшому, реалізуючи свій злочинний умисел,  діючи з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення протиправним шляхом, використовуючи своє службове становище та владні повноваження, знаходячись в приміщенні службового кабінету, вона одержала неправомірну вигоду в сумі 2000,00 грн за реєстрацію місця перебування особи_3, особи_4, особи_5 та особи_6 як осіб, переміщених з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, без проведення відповідної перевірки та їх особистої присутності.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, належним чином перевірив усі її доводи, погодився з висновками суду першої інстанції щодо виправдання особи і мотивами прийнятого ним рішення та законно й обґрунтовано постановив залишити вказаний вирок без змін, із чим погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Зокрема, даючи оцінку рішенню місцевого суду щодо визнання ряду доказів недопустимими, апеляційний суд зазначив, що в матеріалах справи відсутня ухвала слідчого судді Апеляційного суду Харківської області про надання дозволу на проведення аудіо- та відеоконтролю за особою. Незважаючи на те, що з метою перевірки законності проведених у кримінальному провадженні слідчих дій суд першої інстанції зобов’язав прокурора надати вказану ухвалу слідчого судді та через невиконання ним такого обов’язку протягом тривалого часу встановив граничний строк для надання цієї ухвали, після спливу якого розгляд справи неодноразово відкладався з різних причин, відпорна ухвала протягом усього судового розгляду, який тривав більше двох років, так і не була надана для дослідження суду. При цьому відсутність ухвали слідчого судді прокурор пояснював відмовою апеляційного суду в її наданні з причини неналежного оформлення прокурором клопотання про її розсекречення, однак жодного доказу на користь того, що розсекречення не відбувається не з вини прокурора, стороною обвинувачення надано не було.

Лише під час судових дебатів прокурор заявив клопотання про повернення до судового розгляду з метою дослідження розсекреченої ухвали слідчого судді апеляційного суду, а також допиту свідка та направлення запиту до управління соціального захисту, яке після з`ясування думки інших учасників судового провадження було обґрунтовано відхилено судом першої інстанції з посиланням на відповідні норми кримінального процесуального закону щодо змагальності сторін та диспозитивності, безпосередності дослідження доказів та розумності строків кримінального провадження (статті 22, 23, 26, 28, 113 КПК України).

У засіданні суду апеляційної інстанції прокурор так само заявляв клопотання про дослідження розсекреченої ухвали слідчого судді Апеляційного суду Харківської області № 7548т від 15 червня 2015 року, яке було задоволено колегією суддів апеляційного суду, однак, незважаючи на те, що справа перебувала в апеляційному суді майже рік і була призначена до апеляційного розгляду за дев`ять місяців, про що сторона обвинувачення була повідомлена належним чином, прокурор вказану ухвалу суду не надав, пославшись на її відсутність у його розпорядженні та необхідність додаткового часу для її отримання.

ВС зазначив, що згідно з вимогами ч. 2 ст. 290 КПК України, прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі до будь-яких доказів, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості чи меншого ступеня винуватості обвинуваченого або сприяти пом`якшенню покарання. Сторони кримінального провадження зобов’язані здійснювати відкриття одна одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Відповідно до правового висновку, що міститься в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 751/7557/15-к, для доведення допустимості результатів НСРД мають бути відкриті не тільки результати цих дій, а й документи, які стали правовою підставою їх проведення (клопотання слідчого, прокурора, їх постанови, доручення, ухвала слідчого судді), оскільки змістом цих документів сторони можуть перевірити дотримання вимог кримінального процесуального закону стосовно негласних слідчих (розшукових) дій.

ВС наголосив, документи, які стали правовою підставою проведення НСРД (зокрема не розсекречені на момент звернення до суду з обвинувальним актом), не можуть вважатися додатковими матеріалами до результатів проведення негласних слідчих (розшукових) дій, отриманими до або під час судового розгляду, оскільки є їх частиною. Ці процесуальні рішення виступають правовою підставою проведення НСРД, з огляду на їх функціональне призначення щодо підтвердження допустимості доказової інформації, отриманої за результатами проведення таких дій, і повинні перевірятися та враховуватися судом під час оцінки доказів.

Згідно з правовими висновками, сформульованими в Постанові Великої палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-к, процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (ухвали, постанови, клопотання) та які на стадії досудового розслідування не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, з тієї причини, що їх не було у розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальні документи не були розсекречені на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні під час розгляду справи у суді за умови своєчасного вжиття прокурором всіх необхідних заходів для їх отримання. Якщо сторона обвинувачення не вжила необхідних та своєчасних заходів, що спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм ст. 290 КПК України.

За таких обставин, з огляду на ненадання стороною обвинувачення відповідної ухвали слідчого судді та клопотання слідчого про проведення негласних слідчих (розшукових) дій ані під час виконання вимог ст. 290 КПК України на досудовому слідстві, ані протягом судового розгляду кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано погодилася з рішенням місцевого суду про визнання недопустимими протоколів за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо- та відеоконтролю від 19 та 26 червня 2015 року з додатками до них - оптичними дисками, картами пам`яті та аудіокасетою.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області та ухвалу Харківського апеляційного суду – без зміни.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про проникнення як кваліфікуючу ознаку грабежу: практика ВС.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.