Хто є журналістом у розумінні Кримінального кодексу? Дане питання у своїй постанові від 19 серпня 2020 року по справі №214/4970/18 роз’яснив Касаційний кримінальний суд Верховного Суду.
Обставини справи
Чоловік, який пізніше був засуджений, перебуваючи за місцем своєї роботи в Комунальному підприємстві «Швидкісний трамвай», вчинив дії, направлені на перешкоджання законній діяльності потерпілого, який працював на посаді журналіста ТОВ «Адвансед Медіа Групп» інтернет видання «Перший Криворізький» та виконував редакційне завдання за фактом повідомлення про жорстоке поводження з тваринами. А саме, пізніше засуджений, використовуючи брутальну лайку, вимагав у потерпілого покинути територію вищезгаданого комунального підприємства та припинити відеозйомку.
Після цього чоловік у ході словесного конфлікту з працівником медіа наніс один удар рукою в обличчя потерпілого, чим спричинив останньому легкі тілесні ушкодження.
За вироком Саксаганського райсуду Кривого Рогу від 29 березня 2019 року чоловіка було визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 171, частиною 1 статті 125 КК, та призначено йому покарання: за частиною 1 статті 171 КК – у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів громадян, що становить 850 грн; за частиною 1 статті 125 КК – у виді громадських робіт на строк 200 годин.
Шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, чоловіку остаточно визначено покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин.
Вироком Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року вирок місцевого суду у частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий, яким чоловіку призначено покарання: за частиною 1 статті 171 КК – у виді обмеження волі на строк 1 рік; за частиною 1 статті 125 КК – у виді громадських робіт на строк 200 годин.
Шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
Вимоги касаційної скарги
У касаційній скарзі захисник в обґрунтування своїх вимог стверджує, що місцевий суд дійшов неправильних висновків щодо наявності в діях його підзахисного складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 171 КК, оскільки належним чином не перевірив, чи є потерпілий журналістом, чи є ТОВ «Адвансед Медіа Групп» засобом масової інформації, чи було здійснення журналістської діяльності під час подій 18 липня 2018 року законним та чи міг засуджений усвідомлювати факт того, що потерпілий дійсно є журналістом, який здійснює законну журналістську діяльність.
Крім того, стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статті 419 Кримінального процесуального кодексу України, оскільки не містить докладних мотивів прийнятого рішення, що призвело до призначення його підзахисному покарання, яке є явно несправедливим внаслідок суворості, за доводами апеляційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів ККС ВС дійшла до таких висновків.
Преса відіграє суттєву роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема щодо репутації та прав інших осіб, тим не менш її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань загального інтересу (пункт 37 рішення Європейського суду з прав людини від 24 лютого 1997 року у справі "Де Гаєс і Ґійзелс проти Бельгії" (De Haes and Gijsels v. Belgium)).
Частина 1 статті 171 КК встановлює відповідальність за незаконне вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених журналістом матеріалів і технічних засобів, якими він користується у зв`язку із своєю професійною діяльністю, незаконну відмову у доступі журналіста до інформації, незаконну заборона висвітлення окремих тем, показу окремих осіб, критики суб`єкта владних повноважень, а так само будь-яке інше умисне перешкоджання здійсненню журналістом законної професійної діяльності.
Суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і винний при цьому повинен усвідомлювати, що своїми діями перешкоджає законній діяльності журналіста, передбачає суспільно небезпечні наслідки таких дій і бажає їх вчинити.
З об`єктивної сторони перешкоджання здійсненню журналістом законної професійної діяльності є діянням, що неправомірно ускладнює або унеможливлює здійснення такої діяльності.
Потерпілим від злочинів, передбачених статтею 171 КК, є журналіст.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», на яку посилається захисник в касаційній скарзі, журналіст - це творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов`язки в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України.
Проте, згідно з приміткою до статті 345-1 КК під професійною діяльністю журналіста у статтях 171, 345-1, 347-1, 348-1 КК слід розуміти систематичну діяльність особи, пов`язану із збиранням, одержанням, створенням, поширенням, зберіганням або іншим використанням інформації з метою її поширення на невизначене коло осіб через друковані засоби масової інформації, телерадіоорганізації, інформаційні агентства, мережу Інтернет. Статус журналіста або його належність до засобу масової інформації підтверджується редакційним або службовим посвідченням чи іншим документом, виданим засобом масової інформації, його редакцією або професійною чи творчою спілкою журналістів.
Аналізуючи два наведених вище визначення понять «журналіст», Суд вбачає, що поняття, зазначене у примітці до статті 345-1 КК, є значно ширшим, аніж в Законі України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів».
По-перше, законодавець поклав в основу визначення даного поняття у КК функціональний аспект професії журналіста, тобто статус журналіста пов`язується з діяльністю, яка має ознаки зазначені у примітці до статті 345-1 КК, а не займаною посадою.
По-друге, законодавець у примітці до статті 345-1 КК не обмежився поширенням інформації лише через засоби масової інформації, до яких відносяться друковані засоби масової інформації (преса) (частина 1 статті 1 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні), аудіовізуальні (електронні) засоби масової інформації (стаття 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»), інформаційні агентства (стаття 1 Закону України «Про інформаційні агентства»), а й включив до цього переліку мережу Інтернет.
Таким чином поняття журналіст є автономним для досягнення цілей та розв`язання завдань, визначених в законі про кримінальну відповідальність і має застосовуватися в обсязі і змісті, визначеному у примітці до 345-1 КК.
Висновок про те, що для досягнення цілей закону про кримінальну відповідальність необхідно застосовувати поняття, зазначене у примітці до статті 345-1 КК, колегія суддів робить з огляду на рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 364 Кримінального кодексу України (справа щодо застосування кваліфікуючої ознаки «працівник правоохоронного органу» до працівника державної виконавчої служби) від 18 квітня 2012 року (справа № 1-13/2012).
Підставою для розгляду цієї справи Конституційним Судом України стало неоднозначне застосування судами України положень підпункту "д" абзацу другого пункту 1 статті 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23 грудня 1993 року № 3781-ХІІ та частини третьої статті 364 Кримінального кодексу України.
За результатами розгляду справи КСУ дійшов висновку, що відсутність в законі про кримінальну відповідальність посилання на відповідні положення інших законів України унеможливлює застосування положень інших законодавчих актів, зокрема й Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", для встановлення щодо спеціального суб`єкта злочину кваліфікуючої ознаки, передбаченої частиною третьою статті 364 Кримінального кодексу, - працівник правоохоронного органу.
У цій справі Конституційний Суд України зазначив, що поняття «працівник правоохоронного органу» необхідно визначати відповідно до розуміння ознак цього суб`єкта злочину лише за змістом його застосування у Кримінальному кодексі.
В основу прийнятого рішення у даному кримінальному провадженні місцевий суд поклав показання потерпілого, свідка, які зазначили, що 18 липня 2018 року дізналися про масове отруєння тварин на КП «Швидкісний трамвай», на територію якого їх не пустили, не дивлячись на їх повідомлення про те, що вони є журналістами. А тому, пройшовши повз будівлю, зайшли на територію підприємства, де зустріли обвинуваченого, якому, на його вимогу, показали посвідчення журналіста, однак, незважаючи на це, той продовжував чинити опір їх діяльності, штовхав, нецензурно висловлювався, після чого завдав удар рукою в обличчя потерпілого.
Вищевикладені обставини вчинення злочинів узгоджуються з показаннями свідка, копіями посвідчення журналіста, трудової книжки потерпілого, виписками з наказів від 04 вересня 2017 року № 53, від 30 березня 2018 року № 53-к, згідно з якими потерпілого прийнято на посаду кореспондента та на посаду журналіста з 01 квітня 2018 року відповідно, а також довідкою КП «Швидкіснй трамвай» № 701, з якої вбачається, що ОСОБА_1 працював на цьому підприємстві заступником начальника служби фінансового контролю та охорони підприємства з 01 січня 2015 року по 19 липня 2017 року.
Також вина засудженого підтверджується висновком експерта та дослідженим у суді першої інстанції електронним носієм інформації - DVD диском (визнаним постановою слідчого від 26 липня 2018 року речовим доказом у кримінальному провадженні), на якому знаходяться матеріали відеозапису подій від 18 липня 2018 року.
Оцінка доказів, яка надала можливості суду встановити наявність суб`єктивної сторони злочину, яка характеризується прямим умислом і полягає в усвідомленні винним того, що він своїми діями перешкоджав законній діяльності журналіста, передбачав суспільно небезпечні наслідки таких дій і бажав їх вчинити, здійснена у відповідністю до вимог КПК і з такими висновками погоджується колегія суддів.
З електронного носія інформації, який містить відеоматеріали, зняті під час подій 18 липня 2018 року, вбачається, що потерпілий пред`явив посвідчення журналіста, на вимогу засудженого, з яким останній ознайомився, що спростовує посилання про його необізнаність щодо виконання потерпілим своїх професійних обов`язків, пов`язаних із журналістською діяльністю.
Щодо доводів захисника засудженого про незаконність дій потерпілого, колегія суддів зазначає наступне.
В матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази неправомірності дій потерпілого, а також документи, які б вказували на ініціювання стороною захисту в порядку, передбаченому законодавством, питання про незаконність дій журналіста, зокрема і в порядку статті 214 КПК.
Окрім того, відповідно до частини 1 статті 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок, а виходить з обставин, установлених цими судами.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини можуть бути предметом перевірки судом апеляційної інстанцій. При цьому, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (частина 1 статті 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених статтею 404 КПК.
Проте, сторона захисту не зверталась з цих підстав до суду апеляційної інстанції і не оспорювала фактичні обставини кримінального провадження, встановлені у вироку суду першої інстанції, а, отже, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування з цих підстав вироку суду апеляційної інстанції.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, колегія суддів вважає, що дії засудженого правильно кваліфіковані за частиною 1 статті 171 КК та за частиною 1 статті 125 КК.
Вирішуючи питання про призначення покарання, місцевий суд врахував дані про особу, який за місцем проживання характеризується позитивно, раніше не судимий, не знаходиться на обліках у лікарів нарколога та психіатра, за відсутності пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, призначив йому покарання у межах санкції статей Особливої частини КК, при цьому за частиною 1 статті 171 КК - у виді штрафу, який є найбільш м`яким покаранням, визначеним санкцією кримінального закону, визначивши остаточне покарання на підставі частини 1 статті 70 цього Кодексу у виді громадських робіт на строк 200 годин.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора з підстав невідповідності призначеного покарання за злочин, передбачений частиною 1 статті 171 КК, частково погодився із доводами, викладеними у ній.
Так, суд врахував, що засуджений ані під час досудового розслідування, ані під час судового розгляду вину у вчиненому не визнав, вибачення у журналіста не просив, заперечував, що наніс удар потерпілому, цивільний позов потерпілого не визнав, жодних дій, спрямованих на відшкодування шкоди не вчиняв. Такі обставини, як на тому наголосив апеляційний суд, свідчать, що покарання призначене за частиною 1 статті 177 КК, у виді громадських робіт, не відповідає суспільній небезпечності вчиненого злочину та не забезпечить основної мети покарання - виправлення винної особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
А тому, враховуючи вищевикладене, а також дані про особу засудженого, встановлені місцевим судом, апеляційний суд призначив покарання за частиною 1 статті 171 КК у виді обмеження волі на мінімальний строк, встановлений санкцією статті, та остаточне покарання із застосування частини 1 статті 70 цього Кодексу, з чим погоджується і колегія суддів.
Таке покарання, на думку колегії суддів, відповідає вимогам статей 50, 65 цього Кодексу, є співрозмірним вчиненому, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчинення ним нових злочинів.
Апеляційний суд дотримався приписів статті 404 КПК, за якою апеляційне провадження здійснюється в межах апеляційної скарги, та ухвалив вирок, який відповідає вимогам статті 404 цього Кодексу, є законним та належним чином вмотивованим.
За таких обставин, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування судових рішень за доводами касаційної скарги, а тому у її задоволенні слід відмовити.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.