Малолітня дитина має проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного із її батьків. Якщо така особа змінить місце проживання дитини, зокрема шляхом викрадення, заінтересована особа має право подати до суду позов про повернення дитини у місце її проживання.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі  № 279/3970/18.

Обставини справи

Колишня дружина звернулась в суд до чоловіка, з позовом у якому, з урахуванням уточнень, просила негайно відібрати у нього малолітню дочку і повернути їй за місцем проживання останньої.

Позивач зазначала, що 20 серпня 2018 року близько 18.00 години він протиправно, всупереч висновку органу опіки та піклування Коростенської міської ради «Про встановлення місця проживання малолітньої дитини», затвердженого рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради від 1 серпня 2018 року, викрав дочку, яка проживала разом з матір`ю.

Також зазначала, що відповідач сам дитину не доглядає, оскільки працює, хто здійснює її догляд невідомо, а також не дозволяє їй бачитися з дочкою, що і стало приводом для звернення до суду в порядку, встановленому статтею 162 СК України.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області позов задоволено. Відібрано у батька малолітню дитину та повернуто дитину її матері за місцем проживання. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині відібрання дитини у батька.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач змінив місце проживання малолітньої дитини без згоди її матері, позивача у справі, чим порушив права дитини щодо місця її проживання.

Постановою Житомирського апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зазначили, що згідно з частиною першою статті 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров’я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

ВС зауважив, що на час відібрання відповідачем дитини у матері, а саме 20.08.2018, існував висновок органу опіки і піклування Коростенської міської ради Житомирської області, затверджений рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради, яким встановлено місце проживання малолітньої  дитини з матір`ю.

Малолітня дитина має проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного із її батьків. Якщо така особа змінить місце проживання дитини, зокрема шляхом викрадення, заінтересована особа має право подати до суду позов про повернення дитини у місце її проживання.

Виключенням із цього правила є дві ситуації, за наявності яких суд не буде приймати рішення про повернення дитини у попереднє місце проживання: якщо залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров’я. Для повернення дитини не потрібно доводити факт наявності нормальних умов для її виховання та розвитку; якщо обставини змінилися так, що повернення суперечить інтересам дитини.

Встановивши, що відповідач самоправно, без згоди матері, з якою на підставі рішення органу опіки і піклування проживала малолітня дитина, змінив її місце проживання, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання, правильно застосувавши положення частини першої статті 162 СК України до спірних правовідносин.

Встановлені фактичні обставини у даній конкретній справі дають підстави для висновку, що небажання відповідача добровільно повернути малолітню дитину матері, на користь якої органом опіки та піклування прийнято відповідне рішення, а надалі судовим рішення визначено місце проживання дитини з матір`ю, відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду в цій частині, є підставою для захисту прав позивача в порядку, визначеному статтею 162 СК України, і такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України.

Посилання відповідача на ту обставину, що дитина фактично два останніх роки проживає з ним, не може бути підставою для відмови в позові, оскільки у зазначений термін відповідач навмисно не виконував рішення суду, яке набрало сили, про передачу дитини на виховання матері.

Верховний Суд залишив рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області та постанову Житомирського апеляційного суду без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що факт непроживання дитини у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення її права користування цим житлом.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій