Факт непроживання дитини у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення її права користування цим житлом

Малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, а тому факт її непроживання у спірному житлі не є безумовною підставою для позбавлення права користування ним. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише при досягненні повноліття, оскільки в силу свого віку малолітня дитина не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 206/3425/18.

Обставини справи

Громадянин України звернувся до суду з позовом до особи_2, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини (особа_3), треті особи: Служба у справах дітей Самарської районної у м. Дніпрі ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур, особа_4, про визнання осіб такими, що втратила право користування приміщенням.

На обґрунтування  позовних вимог зазначив, що він є власником частини квартири. Відповідно до довідки про склад сім’ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, особа_2 зареєстрована у зазначеній квартири з 27 травня 1999 року, з 17 грудня 2009 року зареєстрований його малолітній син, відповідачі у спірній квартирі не проживають, комунальні послуги не сплачують.

Посилаючись на те, що відповідачі не є членами його родини, не проживають у спірній квартирі, а їх реєстрація за вказаною адресою порушує його права як власника житла, просив визнати особу_2 та особу_3 такими, що втратили право користування квартирою.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зазначили, що згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Ця норма права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім’ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з нім і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Установивши, що особа_2 перебуває у родинних відносинах із іншим співвласником квартири (особа_4), який надав згоду на його проживання у цій квартирі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що припинення права власності на частину спірної квартири за встановлених судами обставин, не є правовою підставою для визнання його таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням. Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, позивачеві при придбанні спірної квартири було достовірно відомо, що у ній зареєстровані та проживають відповідачі, а також брат відповідача, який є співвласником спірної квартири.

Також ВС зазначив, що відповідно до частини четвертої, шостої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Посилання заявника на те, що під час розгляду справи відповідач та третя особа підтвердили факт тривалої відсутності особи_3 у спірній квартирі, оскільки останній проживає разом із своєю матір`ю на території Автономної Республіки Крим, що, на його думку, є підставою для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, є необгрунтованими з огляду на таке.

ВС наголосив, що за змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти – члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

ВС підкреслив, що малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, а тому факт її непроживання у спірному житлі не є безумовною підставою для позбавлення права користування ним. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише при досягненні повноліття, оскільки в силу свого віку малолітня дитина не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.