Вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб’єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі № 916/122/20.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що фізична особа-підприємець звернувся з позовом до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «С»; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф» про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу нежитлового приміщення.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав про те, що в серпні 2018 року він став власником нежитлового приміщення. У березні 2019 року він отримав статус фізичної особи-підприємця та у своїй господарські діяльності планував використовувати спірне нежитлове приміщення шляхом здачі його в оренду. Однак існування оспорюваного договору порушує права позивача, оскільки такий правочин направлений на протиправне відчуження нерухомого майна та перешкоджає позивачу реалізувати правомочності власника майна.
Ухвалою Господарського суду Одеської області провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Суд першої інстанції зазначив, що даний спір не пов`язаний зі здійсненням позивачем господарської діяльності, а тому підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, оскільки: (1) позивач не мав статусу підприємця на момент укладення між відповідачами оспорюваного договору; (2) нежитлове приміщення придбано саме як фізичною особою.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду ухвалу суду першої інстанції скасовано, справу направлено на розгляд до цього суду.
Не погоджуючись із указаною постановою суду апеляційної інстанції, відповідач-2 подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Висновок Верховного Суду
Судді Верховного Суду підкреслили, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право і дієздатністю, та не обмежує їх.
Також ВС зауважив, що набуття статусу ФОП не означає, що усі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.
Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб’єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
За статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
ВС наголосив, що підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).
Суд апеляційної інстанції встановив, що до основного виду підприємницької діяльності позивача належить надання в оренду власного і орендованого майна.
Належне як фізичній особі нежитлове приміщення, яке було предметом оспорюваного договору купівлі-продажу, має статус комерційної нерухомості та після набуття статусу ФОП (ще до звернення з позовом) позивач мав намір використовувати це майно саме у підприємницькій діяльності.
ВС зауважив, що ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
За змістом спірних правовідносин, суб’єктним складом сторін спору, законодавством, що застосовується до цих правовідносин, цей спір є господарським.
З огляду на викладене апеляційним господарським судом обґрунтовано спростовано передчасний висновок місцевого господарського суду про підвідомчість спору суду цивільної юрисдикції та необхідність закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду – без змін.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС висловився щодо притягнення орендодавця до відповідальності за недоліки переданої в оренду земельної ділянки.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.