ВС висловися щодо правил виключної підсудності відносно нерухомого майна

Виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов’язків, що пов’язані із нерухомим майном.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №  910/6644/18.

Обставини справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «У» звернулося до місцевого господарського суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Е» та Компанії «Ц»  (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про визнання недійсним, укладеного між Відповідачами договору купівлі-продажу готелю в стадії реконструкції під багатоквартирний житловий будинок, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в оспорюваному договорі купівлі-продажу, сторонами було зазначено, що майно належить Відповідачу-1 на підставі (підписаного з ТОВ «У» акту приймання-передачі нерухомого майна. Проте, як зазначає позивач, вказаний акт ним ніколи не підписувався, що підтверджується висновком експертного дослідження.

Крім цього, зображення відтисків печатки Позивача на акті приймання-передачі нерухомого майна не відповідають відтискам оригінальної печатки. Позивач стверджував також, що нотаріус не перевірила дієздатність та правоздатність юридичної особи, оскільки за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Е» не зареєстроване, тобто такої юридичної особи не існує. Поряд із цим, Позивач вказав, що від імені Відповідача-1, спірний договір підписано особою з порушенням обов`язків щодо представництва, оскільки рішення загальних зборів, оформлене протоколом, яке було додано для підтвердженням повноважень підписанта, визнане недійсним рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 у справі №  910/1368/17.

Рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ТОВ «Е» та Компанією «Ц», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що в акті-приймання передачі нерухомого майна від 22.06.2016 підпис виконано не директором товариства, а іншою особою, а тому відсутні підстави вважати, що від імені ТОВ "У", підписуючи акт, діяв уповноважений представник. Таким чином, за висновком суду державна реєстрація права власності за ТОВ "Е" на підставі акту від 22.06.2016 не засвідчує виникнення цього права у останнього, а тому дійсним власником спірного майна станом на 27.07.2016 був саме Позивач.

Поряд із зазначеним, реагуючи на відповідні посилання Відповідача-2, що наводилися ним в апеляційній скарзі щодо виключної підсудності цієї справи Господарському суду Черкаської області, апеляційний господарський суд вказав, що спір розглянуто з дотриманням правил підсудності, адже предметом розгляду цієї справи є визнання недійсним правочину, а не спір з приводу нерухомого майна.  

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв`язок із землею, особлива цінність,  неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення

Особливістю правового режиму нерухомого майна є те, що у процесі створення воно може набувати статусу як незавершеного будівництвом нерухомого майна, так і завершеного нерухомого майна.

Також ВС зазначив, що з аналізу чинного законодавства, вбачається, що об’єкт будівництва (об’єкт незавершеного будівництва) – нерухома річ особливого роду: фізичне її створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб’єктивних майнових, а також зобов’язальних прав у випадках та в порядку визначених актами цивільного законодавства.

На час звернення Позивача з позовом у цій справі змінено положення ГПК України щодо правил визначення виключної підсудності спорів. У частині 3 статті 16 ГПК України в попередній редакції йшлося про виключну підсудність господарським судам справ у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння, чи про усунення перешкод у користуванні майном. Натомість у частині 3 статті 30 ГПК України в чинній редакції йдеться про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, тобто, перелік спорів цієї категорії розширено.

Отже, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов’язків, що пов’язані із нерухомим майном.

Таким чином, враховуючи заявлені у цій справі позовні вимоги, встановлені судами обставини, а також вказані вище висновки Великої Палати Верховного Суду, колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що спір у цій справі виник саме з приводу нерухомого майна, а тому мав би розглядатися за місцезнаходженням майна або основної його частини, тобто за правилами виключної підсудності, які передбачено частиною 3 статті 30 ГПК України, а не частиною 1 статті 27 ГПК, як помилково вважав апеляційний господарський суд.

Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних рішень та направлення цієї справи на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС роз’яснив, чи повинен суд з`ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.