ВС висловився щодо надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі  № 127/25395/18.

Обставини справи                             

Комунальний заклад «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка» звернувся до суду із заявою про госпіталізацію особи в примусовому порядку без її згоди.

Заява мотивована тим, що машиною швидкої допомоги у супроводженні дружини та працівника поліції особа_1 була доставлена до  психоневрологічної лікарні. Після огляду черговим психіатром вона був госпіталізована для обстеження та лікування у зв’язку з наявністю у неї хронічного розладу, який може призвести до негативних наслідків для його здоров’я та здоров’я  оточуючих внаслідок погіршення психічного стану.

Пізніше він був оглянутий комісією лікарів-психіатрів, яка підтвердила доцільність його госпіталізації для надання психіатричної допомоги.

Комунальний заклад зазначив, що особа вчинила дії, які становлять безпосередню небезпеку для оточуючих: не спить вночі, є агресивним, загрожує дружині фізичною розправою. При цьому він відмовлявся від госпіталізації.

Ураховуючи викладене, КЗ просив суд госпіталізувати особу у примусовому порядку.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду, у задоволенні заяви КЗ – відмовлено.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.

Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (стаття 14 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

Також ВС зазначив, що частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці.

У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.

ВС наголосив, що надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею.

Однак, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Питання реалізації права особи на свободу та особисту недоторканність в контексті положень підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що стосується позбавлення (обмеження) волі психічно хворих шляхом поміщення їх у психіатричний заклад, врегульовано, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» від 24 жовтня 1979 року. У вказаній справі ЄСПЛ звернув увагу на три вимоги, що зумовлюють наявність законних підстав для обмеження волі психічно хворої особи: особа повинна реально страждати психічним захворюванням, тобто реальні психічні розлади повинні бути встановлені компетентними органами на основі об`єктивної медичної експертизи; психічні розлади повинні досягти такого рівня, які виправдовують позбавлення волі; дійсність позбавлення волі залежить від наявності такого захворювання, особа може бути позбавлена волі до тих пір, поки є захворювання, що встановлено відповідним висновком.

ВС зазначив, що перед тим, як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.

Недотримання вимог матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

У цій справі судами встановлено, що особа на обліку як психічно хвора людина не перебуває, раніше не лікувалася та звернень щодо нього не було, має можливість самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність, на час розгляду справи не проявляє агресію.

Як вбачається із матеріалів справи, дані про поведінку ОСОБА_1 зазначені лише у заяві цивільної дружини ОСОБА_2, а тому судами не встановлено, що ОСОБА_1 становить небезпеку для себе і оточуючих та може завдати суттєвої шкоди своєму здоров`ю та життю чи здоров`ю інших осіб внаслідок погіршення його психічного стану.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що сама собою наявність висновку лікарів-психіатрів про ознаки психічного розладу у  особи за відсутності інших належних і допустимих доказів про відповідний стан особи є недостатньою для ухвалення рішення про примусову госпіталізацію до психіатричного закладу без його усвідомлюваної згоди.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС висловився щодо відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав працівника.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.