У випадку заявлення особами, які перебували на утриманні потерпілого, котрий загинув внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у межах кримінального провадження цивільного позову до страхової компанії про відшкодування шкоди завданої смертю потерпілого, доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а й обставини, за яких особа перебувала на утриманні померлого та потребувала матеріальної допомоги.
На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 756/8644/19.
Обставини справи
За вироком Оболонського районного суду м. Києва особу засуджено за ч.2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на трок 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України особу звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Цивільні позови потерпілих особи_1 та особи_2 до ТОВ СК задоволено.
Ухвалено стягнути з ТОВ СК «А» на користь потерпілої особи_1 25 038 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, та 173 962 грн на відшкодування майнової шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.
Крім того, ухвалено стягнути з ТОВ СК на користь потерпілої особи_2 25 038 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, та 7 940 грн на відшкодування витрат на поховання.
Згідно з вироком особу визнано винуватою в тому, що вона, керуючи технічно справним автомобілем, рухаючись у праві смузі проїзної частини по вулиці зі швидкістю приблизно 120 км/год, яка значно перевищувала максимально дозволену на цій ділянці дороги - 50 км/год, не вибрала безпечної швидкості керованого нею транспортного засобу, не врахувала дорожньої обстановки, яка виражалась у наявності нерегульованого пішохідного переходу, маючи змогу спостерігати, як автомобіль «Subaru Forester», під керуванням особи_4 зменшує швидкість руху перед пішохідним переходом, та відповідно усвідомлювати, що на ньому перебувають пішоходи, не зменшила швидкості свого автомобіля і не зупинилася перед пішохідним переходом та, створюючи небезпеку для руху, а також загрозу життю і здоров`ю громадян, випередила автомобіль марки «Subaru Forester», після чого змінила напрямок руху керованого ним транспортного засобу, перестроїлася з правої смуги в ліву та надалі в лівій смузі на нерегульованому пішохідному переході скоїла наїзд на пішохода, який перетинав проїзну частину по пішохідному переходу справа наліво відносно руху зазначених транспортних засобів. У результаті даної ДТП пішохід від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці.
Ухвалою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ТОВ СК задоволено частково, вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову змінено. Постановлено стягнути з ТОВ СК на користь потерпілої особи_2 12 519 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, та 7 940 грн., на відшкодування витрат на поховання. Одночасно постановлено стягнути з ТОВ СК на користь потерпілого особи_1 12 519 грн. на відшкодування моральної шкоди.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Висновок Верховного Суду
Перевіривши рішення судів попередніх інстанцій та доводи касаційної скарги представника потерпілих, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого та апеляційного судів є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Положеннями ст. 27 закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV визначено, що страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, виключно лише на умовах, встановлених ст. 1200 Цивільного кодексу України.
За змістом абзаца 1 ч. 1 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Частиною 2 ст. 1200 ЦК України встановлено, що особам, визначеним у пунктах 1 - 5 ч. 1 цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання та дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась була для заявника постійним і основним джерелом засобі до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Також ВС зауважив, що особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць. Вказана обставини в ході судового розгляду має бути підтверджена належними і допустимим засобами доказування.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, предметом позову потерпілих особи_1 та особи_2 до ТОВ СК є відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, а тому доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а й обставини, за яких особа перебувала на утриманні померлого та потребувала матеріальної допомоги.
Разом з тим, в ході касаційного розгляду колегією суддів встановлено, що судами попередніх інстанцій не було належним чином перевірено вищезазначені обставини та не досліджено докази, які вказують на можливість стягнення на користь потерпілих страхового відшкодування та випливають на розмір такого відшкодування.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що вироку місцевого суду та увалу апеляційного суду в частині цивільного позову не можна визнати законними, обґрунтованими і вмотивованими, оскільки їх поставлено з істотними порушенням вимог кримінального процесуального закону.
ВС скасував вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову і в цій частині призначив новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, чи є наявність непогашеної судимості перешкодою для застосування статті 75 КК України.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.