ВС пояснив, хто відшкодовує шкоду при ДТП з вини водія, який виконував трудові обов’язки

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №  905/1391/19.

Обставини справи

Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до Господарського суду Донецької області із позовом до Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку про стягнення 24 950,91 грн суми сплаченого страхового відшкодування.

В обґрунтування позовних вимог позивач, посилаючись на положення статей 1166, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вказував, що, сплативши страхове відшкодування потерпілій у дорожньо-транспортній пригоді особі, він має право на стягнення шкоди з власника транспортного засобу, цивільно-правова відповідальність якого не була застрахована.

Рішенням господарського суду Донецької області, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено.

Обґрунтовуючи рішення у даній справі, суд першої інстанції, посилаючись на положення пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , рішення Конституційного Суду України від 23.12.2014 справі № 1-6/2014, вказав, що саме Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним суб'єктом відшкодування збитків (вартості ремонту) потерпілій особі, спричинених дорожньо-транспортною пригодою.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій касатор подав касаційну скаргу.

Висновок Верховного Суду

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що постановою Краматорського міського суду Донецької області від 11.05.2018 у справі №234/6129/18 визнано винним особу_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, яке полягає у порушенні п. 16.6 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого відбулося зіткнення транспортного засобу "ВАЗ-2106", під керуванням особи_1 з транспортним засобом «Рено 21», під керування особи_2. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків.

На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди особа_1 була військовослужбовцем Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку та мала статус учасника бойових дій.

Станом на момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника (водія) транспортного засобу – «ВАЗ-1206» не була застрахована, з урахуванням чого водій пошкодженого автомобіля, звернувся до Моторно (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) з повідомленням про ДТП та заявою про виплату страхового відшкодування.

Здійснивши страхову виплату, Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку, як роботодавця винуватої у ДТП особи та власника джерела підвищеної небезпеки про стягнення 24 950,91 грн суми сплаченого страхового відшкодування.

ВС підкреслив, що за змістом частини 2 статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

ВС зауважив, що така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

Виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм.

Також cудді ВС підкреслили, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.  У цьому випадку таким суб’єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки — роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, на відповідний правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо  входить до службових обов’язків працівника.

У даній справі судами попередніх інстанцій установлено, що військовослужбовець на момент дорожньо-транспортної пригоди працював інспектором Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку і, виконуючи свої службові обов'язки особисто, керував наданим йому в управління автомобілем.

У свою чергу, судом апеляційної інстанції вказано, що за змістом ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, у разі наявності у такого працівника обов'язку щодо відшкодування шкоди та взято до уваги положення п. 13.1. ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно — правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за змістом якого учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку визначеному цим Законом

Як установлено судами, цивільна-правова відповідальність відповідача станом на момент вчинення ДПТ застрахована не була.

Також ВС зауважив, що відповідно до п. 13.1. ст. 13 Закону 1961-VI учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами,а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю І групи, у її присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України.

Тобто, законодавець, надавши відповідну пільгу, яка є виключно особистою пільгою особи, а не її роботодавця-власника транспортного засобу, визначив, що якщо особа правомірно експлуатує свій транспортний засіб, то вона звільнена від обов'язкового страхування і в такому випадку гарантом відшкодування шкоди виступає МТСБУ — позивач. Водночас, відповідна пільга не розповсюджується на юридичних-осіб власників транспортних засобів, про що помилково вказали суди попередніх інстанцій.

ВС наголосив, що посилання судів попередніх інстанцій, як на підставу для відмови у позові, на п.13.1. ст. 13 Закону 1961-VI та рішення Конституційного Суду України від 23.12.2014 у справі № 1-6/2014, яким розтлумачено положення п.13.1. ст. 13 Закону 1961-VI, є помилковим, оскільки, як зазначено вище, дана пільга є виключно особистою пільгою особи, а не її роботодавця-власника транспортного засобу, а у своєму рішенні Конституційний Суд України розтлумачив даний пункт Закону у розрізі поняття "належність" транспортних засобів учасникам бойових дій, інвалідам війни, інвалідам I групи та її види. Так, вказаним рішенням визначено, що транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій та інвалідам війни, що визначені законом, інвалідам I групи є такі наземні транспортні засоби, якими вони володіють не тільки на праві власності, а й на будь-якій іншій правовій підставі (договір підряду, оренди тощо).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що як вірно вказує скаржник, судами помилково ототожнено поняття «особа, яка несе відповідальність за завдану шкоду» та «особа, яка завдала шкоду».

ВС підкреслив, що не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Таким чином, статус учасника бойових дій не розповсюджується на відповідальність роботодавця-власника джерела підвищеної небезпеки під час виконання трудової діяльності учасником бойових дій.

Отже, МТСБУ правомірно звернулося до відповідача у зв'язку з тим, що саме відповідач є тією особою, що несе відповідальність за нанесену шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, вчиненої особою, оскільки транспортний засіб належний відповідачу-роботодавцю повинен бути застрахований в силу вимог Закону № 1961-VI незалежно від того, хто керує цим транспортним засобом — звичайний працівник чи учасник бойових дій.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП: постанова КЦС ВС.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.