ВС пояснив, коли допит неповнолітніх потерпілих порушує принцип гласності

Відсутність посилання на статтю (частину статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кожне окреме кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, робить такий вирок незрозумілим, настільки, що навіть суд апеляційної інстанції помилково вважав, що епізод по заволодінню велосипедом, який належав особі, судом першої інстанції кваліфіковано за ст. 186 КК, а не за ст. 190 КК. На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 754/3011/17.

Обставини справи

За вироком Деснянського районного суду міста Києва особу визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 15, ч.2 ст.185,ч.2 ст. 190, ч.2 ст. 186, ч.2 ст.187, ч.2 ст. 185 КК та призначено йому покращання:

   - за ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік;

   - за ч. 2 ст.190 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

   - за ч.2 ст.186 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років;

   - за ч.2 ст.187 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього належного йому майна;

   - за ч.2 ст.185 КК  у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст.70 КК України шляхом поглинення більш суворого покарання менш суворим остаточно за сукупністю злочинів визначено ОСОБА_1 покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі ч.1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового складання призначених покарань, до покарання, призначеного за цим вироком, приєднано частину невідбутого покарання, призначеного вироком Деснянського районного суду м. Києва 17 червня 2009 року, та остаточно призначено за цим вироком покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 8 місяців з конфіскацією всього належному йому майна.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду першої та апеляційної інстанції, касатор подав касаційну скаргу. В обґрунтування своєї касаційної скарги зазначив, що судом першої інстанції порушено порядок допиту потерпілих, оскільки він здійснювався з іншого приміщення, а не в залі судового засідання та не досліджено відеозапису слідчого експерименту.

Висновок Верховного Суду

Так, ВС зазначив, що порядок проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження (дистанційного судового провадження), регламентований ст.336 КПК.

Серед інших підстав, зазначених у ч.1ст. 336 КПК, дистанційне судове провадження може проводитися у разі необхідності забезпечення безпеки осіб або проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка.

Рішення про здійснення дистанційного судового провадження суд ухвалює за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення (ч. 2 ст. 336 КПК).

Застосовувані в дистанційному судовому провадженні технічні засоби і технології мають забезпечувати належну якість зображення і звуку, дотримання принципу гласності та відкритості судового провадження, а також інформаційну безпеку. Учасникам кримінального провадження має бути забезпечена можливість чути та бачити хід судового провадження, ставити запитання і отримувати відповіді, реалізовувати інші надані їм процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки, передбачені КПК.

Верховний Суд зазначив, що у кримінальному провадженні, яке є предметом касаційного розгляду, судом першої інстанції порядку, передбаченого ст. 336 КПК, не дотримано.

Розглянувши клопотання неповнолітніх потерпілих про їх допит з іншого приміщення суду, які були обґрунтовані побоюванням незаконного впливу на них з боку товаришів та знайомих обвинуваченого, суд першої інстанції, незважаючи на заперечення сторони захисту, без постановлення мотивованої ухвали, прийняв рішення про задоволення клопотання потерпілих.

При цьому, допит потерпілих здійснювався з іншого приміщення суду шляхом лише аудіоконференції в умовах, які не надали можливості стороні захисту бачити осіб, які допитуються.

Рішення про забезпечення безпеки учасників кримінального провадження і проведення їх допиту в режимі відеоконференції з такими змінами зовнішності і голосу, за яких осіб неможливо впізнати, як це передбачено ч. 8 ст. 336 КПК, судом першої інстанції не приймалося.

Таким чином, місцевим судом при допиті неповнолітніх потерпілих допущено порушення, принаймні, двох вимог ст. 336 КПК: 1) неприйняття мотивованої ухвали у випадках прямо передбачених КПК та 2) недотримання принципу гласності та відкритості судового провадження.

Так, вирішуючи питання про істотність порушення вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів виходить з наступного.

Стаття 87 КПК передбачає підстави визнання доказів недопустимими внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Ці підстави є безумовними і їх вичерпний перелік зазначений у вказаній вище нормі КПК. Таких порушень у даному випадку Суд не вбачає, оскільки стороні захисту надавалося право на перехресний допит (п. 5 ч. 2 ст. 87 КПК).

Разом з тим, недотримання загальних засад кримінального провадження при здійсненні окремих процесуальних дій у будь-якому разі повинно визнаватися судами (у даному випадку – вищестоящими) істотними порушенням вимог кримінального процесуального закону і, як наслідок — визнання доказів недопустимими.

ВС зауважив, що визнання судом доказів, отриманих під час досудового розслідування, недопустимими є безповоротнім, оскільки, з огляду на відсутність у чинному КПК інституту повернення справи на додаткове розслідування, відсутні і процесуальні механізми усунення порушень, які призвели до визнання доказів недопустимими.

Істотне порушення судом першої інстанції порядку отримання доказів (у даному випадку — показань потерпілих) не є безповоротнім.

Таке порушення могло бути усунене судом апеляційної інстанції, з огляду на сутність і завдання провадження в суді апеляційної інстанції, однак, незважаючи на те, що в апеляційній скарзі сторона захисту вказувала на порушення порядку допиту неповнолітніх потерпілих і клопотала про їх допит під час апеляційного провадження, зазначений довід не знайшов свого відображення в ухвалі апеляційного суду і не був предметом апеляційної перевірки.

З огляду на процесуальну природу виявленого порушення, колегія суддів вважає, що по суті судове провадження здійснено за відсутності потерпілих, допит яких судом визнано обов'язковим при визначенні в порядку ст. 349 КПК обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження.

Таке порушення виплинуло на законність прийнятого місцевим судом рішення і є підставою, згідно ст. 415 КПК, для призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Окрім цього, ВС зазначив, що суд першої інстанції у вироку, вказавши встановлені ним фактичні обставини кримінальних правопорушень, вчинених особою_1 та докази, якими вони підтверджуються, одним реченням зазначив : «Аналіз наведених доказів у їх сукупності свідчить, що діяння, у вчиненні яких обвинувачується особа, мало місце, вони містять склад кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 185 КК України, і  особа_1 у їх вчиненні винен».

ВС зауважив, що неодноразово вказував на необхідність точного виконання вимог КПК про обґрунтування обвинувачення конкретними доказами не лише кожному підсудному, й по кожному епізоду обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Відсутність посилання на статтю (частину статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кожне окреме кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, робить такий вирок незрозумілим, настільки, що навіть суд апеляційної інстанції помилково вважав, що епізод по заволодінню велосипедом, який належав особі_3, судом першої інстанції кваліфіковано за ст. 186 КК, а не за ст. 190 КК.    

З огляду на зазначене вище, Суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги засудженого, скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і призначення нового розгляду у суді першої інстанції, під час якого неухильно дотримуючись вимог КПК щодо процедури судового розгляду, якості судових рішень, правових позицій Верховного Суду, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС роз’яснив, чи повинен суд вживати активних дій для забезпечення явки свідків обвинувачення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.