Верховний Суд вказав на підстави застосування доктрини contra factum proprium у спорах про недійсність договору оренди землі

Стаття 241 ЦК України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин, укладений від імені особи іншою особою, яка на момент його вчинення не була уповноважена на таке представництво і не мала повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 153/1303/17.

Позивачка уповноважила представника одержати за довіреністю державний акт взамін сертифікату на земельний пай, надала йому право подавати від свого імені заяви, розписуватися за неї, одержувати довідки або інші документи, а також виконувати інші дії в межах та в обсязі, що передбачені чинним законодавством України для такого роду повноважень. Інших повноважень за цією довіреністю у представника немає.

Зазначена довіреність видана строком на три роки і дійсна до 21 липня 2011 року.

Отже, спірний договір, підписаний представником від імені позивачки 4 листопада 2011 року на підставі довіреності, укладений вже після закінчення строку її дії, на що правильно звернули увагу суди попередніх інстанцій.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачка не мала волевиявлення на укладення із відповідачем спірного договору оренди землі, не знала і не могла знати про укладений правочин, про який дізналась у 2017 році.

Колегія суддів КЦС ВС не погодилася з апеляційним судом, який дійшов висновку про обізнаність позивачки про укладений спірний договір з огляду на те, що вона отримувала орендну плату на виконання орендарем його умов.

Тому колегія суддів не вбачає підстав для застосування доктрини «venire contra factum proprium» (заборона суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі.

Таким чином, оскільки установлено, що власник земельної ділянки (позивач) не уповноважувала ОСОБА_2 на вчинення будь-яких дій щодо земельної ділянки, а на момент вчинення спірного правочину довіреність вичерпала свою дію, то наведені в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції висновки про те, що позивач схвалила спірний договір оренди землі, оскільки отримувала орендну плату за договором оренди після його укладення, є помилковими та свідчать про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 241 ЦК України до правовідносин сторін, до яких зазначена норма, з урахуванням фактичних обставин у справі, не застосовується.

При підписанні спірного договору повноваження представника за довіреністю на представництво інтересів позивачки щодо одержання державного акта взамін сертифікату на земельний пай уже закінчились.

Таким чином, оскільки установлено, що позивачка не уповноважувала представника на вчинення будь-яких дій щодо земельної ділянки, а на момент вчинення спірного правочину довіреність вичерпала свою дію, наведені в постанові апеляційного суду висновки про те, що позивачка схвалила спірний договір оренди землі, оскільки отримувала орендну плату за договором оренди після його укладення, є помилковими.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що якщо орендодавець відмовляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, належним способом захисту є визнання додаткової угоди укладеною.

Також факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо орендної плати є підставою для розірвання договору

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.