ВС пояснив, чи є процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД самостійним доказом

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 718/1433/17 та встановив, що процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД не є самостійним доказом у кримінальному провадженні.

Обставини справи

За вироком місцевого суду особу засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст.190, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 369, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 369 КК.

Так,  за вироком суду особу засуджено за вчинення шахрайства; закінченого замаху на шахрайство; шахрайства, вчиненого повторно; підбурювання до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди службовій особі за вчинення нею в інтересах того, хто надає таку вигоду чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища; підбурювання до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди службовій особі за вчинення нею в інтересах того, хто надає таку вигоду чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища, вчиненого повторно, за обставин, детально викладених у судових рішеннях суду першої та апеляційної інстанцій.

Апеляційний суд вирок місцевого суду залишив без змін.

Висновок Верховного Суду

Що стосується доводів засудженого про те, що досліджені судом докази отримано співробітниками правоохоронних органів внаслідок провокації, то ВС дійшов такого висновку.

Так, ВС зазначив, що для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів Європейський суд з прав людини виробив ряд критеріїв: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи був би скоєний злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.

Відповідно до встановлених фактичних обставин, підтверджених сукупністю досліджених доказів, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, встановив, що саме особа_1 ініціювала надання неправомірної  вигоди службовим особам і її участь була активною.

Висновки про доведеність вчинення кримінальних правопорушень особи_1 за встановлених судами фактичних обставин кримінального провадження є правильними, а його дії за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 369, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст.27, ч. 2 ст. 369 КК кваліфіковані правильно.

Що стосується доводів про порушення вимог ч. 12 ст. 290 КПК, оскільки після закінчення досудового розслідування сторона обвинувачення не відкрила стороні захисту всіх матеріалів кримінального провадження, зокрема клопотань, доручень на проведення НСРД оперативному підрозділу та ухвал слідчих суддів Апеляційного суду Тернопільської області про надання дозволу на проведення НСРД, у зв`язку з чим, на думку захисту, суд повинен був визнати недопустимими докази, отримані в результаті НСРД, проведених на підставі матеріалів, які не були відкриті стороні захисту після закінчення досудового розслідування, то колегія суддів зазначає таке.

ВС підкреслив, що частинами 1-10 ст. 290 КПК визначено порядок відкриття матеріалів іншій стороні на стадії закінчення досудового розслідування.

Зокрема, відповідно до ч. 2 цієї статті прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.

Ураховуючи положення ст. 290 КПК процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД не є самостійним доказом у кримінальному провадженні. Відповідно до ст. 84 КПК доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Процесуальні ж документи, які стали підставою для проведення НСРД, не є документами у розумінні ч. 2 ст. 99 КПК, оскільки не містять зафіксованих та зібраних оперативними підрозділами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб. Отже, процесуальні документи про дозвіл на проведення НСРД (у тому числі й відповідні постанови прокурора та ухвали слідчих суддів) повинні бути досліджені судом під час розгляду справи у суді першої інстанції з метою оцінки допустимості доказів, отриманих у результаті НСРД.

Беручи до уваги те, що КПК чітко встановлює процесуальні підстави проведення НСРД, а в протоколі про результати їх проведення завжди вказується, на підставі якого рішення такі дії проводилися, не можна говорити про те, що для сторони захисту в цілому буде неочікуваним побачити відповідний процесуальний документ, якщо його буде відкрито не на стадії закінчення досудового розслідування, а дещо пізніше.

Більше того, змагальність процесу передбачає свободу сторін у висловленні своїх заперечень, у тому числі щодо допустимості тих чи інших доказів. Це, зокрема, прямо випливає зі змісту ч. 3 ст. 89 КПК, яка передбачає, що сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими. Цьому праву кореспондує відповідний обов’язок іншої сторони довести допустимість такого доказу (ч. 2 ст. 92 КПК).

Також ВС зазначив, що принцип диспозитивності  (ст. 26 КПК), який відноситься до основних засад кримінального провадження, передбачає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, які передбачено КПК, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесено на їх розгляд сторонами та віднесено до їх повноважень цим Кодексом.

У зв’язку з цим, розумно було б очікувати сумлінної процесуальної поведінки не тільки від сторони обвинувачення, але й від сторони захисту. Отже, якщо сторона захисту, ознайомившись із відкритими їй матеріалами досудового розслідування, виявить, що в них наявний протокол про результати НСРД, але відсутні процесуальні документи, які стали підставою для проведення цих дій, і вона вважатиме за необхідне ознайомитися з цими документами, цілком очікувано розраховувати на те, що ця сторона якнайскоріше заявить слідчому, прокурору чи суду клопотання про необхідність відкриття і долучення вказаних документів до матеріалів провадження (це цілком узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини).

Тому баланс інтересів сторін не на користь сторони захисту буде порушено не стільки у випадку, якщо відповідний процесуальний документ не буде відкрито на стадії закінчення досудового розслідування, скільки в ситуації, якщо всупереч клопотанню, своєчасно заявленому в суді стороною захисту, цей документ так і не буде відкритий із невиправдною затримкою, коли сторона захисту вже не матиме можливості належним чином підготуватися до захисту і скоригувати лінію захисту.

Отже, відповідаючи на вищезазначені доводи засудженого, колегія суддів констатує, що у кримінальному провадженні щодо особи_1 за визначеним місцевим судом порядком письмові докази досліджувалися після допиту свідків. На виконання вимог ст. 22 КПК сторони самостійно визначали послідовність подання відповідних доказів для дослідження суду. Сторона захисту як під час закінчення досудового розслідування, так і протягом судового розгляду не наполягала і не вимагала у сторони обвинувачення відкрити їй вищезазначені клопотання про надання дозволу на проведення негласних слідчих дій, доручення на проведення НСРД у порядку ст. 36 КПК, постанови про проведення контролю за вчиненням злочину та ухвали слідчих суддів, хоча не могла не знати, що лише вказані документи (відомості про які - номер, дата складення (ухвалення) - зазначені у протоколах НСРД) надавали підстави для проведення відповідних дій. Ці документи були відкриті стороні захисту під час судового розгляду (після їх розсекречення), де указані документи були досліджені. При цьому сторона захисту не заперечувала проти їх дослідження судом та приєднання до матеріалів провадження, однак наголошувала на необхідності визнання недопустимими доказів, отриманих на підставі вказаних матеріалів через невиконання обвинуваченням вимог ч. 12 ст. 290 КПК під час закінчення досудового розслідування.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що під час розгляду цього кримінального провадження не було порушено балансу інтересів сторін кримінального провадження, вони нарівно використовували надані їм процесуальні права збирання та подання до суду доказів та у зв’язку з цим мали достатньо часу для обстоювання своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів, засобами, передбаченими КПК. Відкриття стороні захисту вищезазначених клопотань, доручень, постанови прокурора та ухвал слідчих суддів було здійснено з дотриманням вимог ч. 11 ст. 290 КПК, а отже немає підстав для визнання недопустимими доказами як указаних доказів, так і відповідних протоколів НСРД, складених на підставі зазначених документів.

Враховуючи обставини справи Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області та ухвалу Чернівецького апеляційного суду – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД: практика ВС.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.