Верховний Суд висловився щодо визнання батьківства

Нез`явлення відповідача разом із дитиною до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про її небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство щодо дитини.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 478/690/18.

Обставини справи

Особа_1 звернулася до суду з позовом до особи_2 про визнання батьківства. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він з особою_2 перебував у фактичних шлюбних відносин та проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу. Пізніше у них народився син. Оскільки відповідач категорично заперечувала звернутися разом із ним до органів реєстрації актів цивільного стану для реєстрації дитини у порядку, передбаченому статтею 126 Сімейного кодексу України, запис про батька вчинено на підставі частини першої статті 134 СК України, зокрема у свідоцтві про народження  дитини зазначено: у графі «батько» «Особа_6»  (його ім’я та по батькові), у графі мати «Особа_2».

На його думку, зазначення у свідоцтві про народження сина, у графі «батько» його імені та по батькові свідчить про підтвердження факту кровної спорідненості, тоді як відмова відповідача від визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, була направлена на отримання нею коштів від держави. Його неодноразові прохання щодо реєстрації батьківства призводили до сварок і залишалися без задоволення. До 2020 року вони продовжували проживати однією сім’єю, при цьому він матеріально забезпечував сім`ю (відповідача і дитину). Згодом відповідач забрала сина, вказавши йому на те, що він не має ніяких прав на дитину, покинула житло, де вони проживали разом вісім років, та користуючись його ставленням до дитини, лише за гроші дозволяла йому бачитись з сином.

Намагаючись хоч якимось чином спілкуватися із сином, він звернувся до служби у справах дітей, де йому було роз`яснено, що права та обов`язки матері, батька і дитини грунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом ДРАЦС, натомість Казанківським РВ ДРАЦС ГТУЮ у Миколаївській області йому було відмовлено у видачі дубліката свідоцтва про народження дитини, оскільки він не є офіційним батьком малолітнього.

Посилаючись на наведене, а також на те, що на теперішній час відповідач взагалі позбавила його можливості спілкуватися із сином, позивач просив визнати його батьком дитини, виключити відомості з актового запису про особу_6, як батька дитини; зобов`язати Казанківський РВ ДРАЦС ГТУЮ у Миколаївській області внести зміни до актового запису про народження дитини, де у графі «батько» зазначити його – особу_1.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області позов задоволено.

Постановою Миколаївського апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС наголосили, що при вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.

Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

Також ВС підкреслив, що відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також, яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Судами встановлено, що відповідач, яка була достовірно обізнана про дату, час та місце розгляду справи судом першої інстанції, належним чином повідомлена експертною установою про дату, час та місце проведення судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи (експертизи ДНК), не з`явилася для забору біологічних зразків разом із дитиною, що свідчить про її ухилення від проведення зазначеної експертизи з метою встановлення істини у справі.

ВС зауважив, що нез`явлення відповідача разом із дитиною до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про її небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство щодо дитини. Судом першої інстанції вжито належних процесуальних заходів з метою проведення судово-медичної  молекулярно-генетичної експертизи (експертизи ДНК) та забезпечення участі відповідача разом із дитиною у її проведенні.

Відповідач не довела наявність поважних підстав, які перешкоджали їй з`явитися разом із дитиною до експертної установи для забору відповідних зразків її та дитини. Вказані дії та бездіяльність відповідача, що призвели до неможливості проведення експертизи, надали суду можливість визнати факт, який відповідачем (її представником) заперечується, та встановити, з урахуванням інших доказів, походження дитини від позивача.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що факт непроживання дитини у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення її права користування цим житом.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.