Велика Палата Верховного Суду у справі № 520/2261/19 за позовом до держави України в особі Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації виклала наступні висновки.
Системний аналіз положень статті 131 Конституції України та статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», у яких визначено коло повноважень Вищої ради правосуддя, а також статей 126, 129 Основного Закону України, якими унормовано гарантії незалежності суддів, дає підстави для висновку про те, що ВРП не наділена повноваженнями здійснювати нагляд за діяльністю судді під час відправлення ним правосуддя, у тому числі контролювати дотримання ним строку розгляду справи чи певного процесуального питання та надавати вказівки із цього приводу.
В іншому випадку це мало б наслідком порушення передбаченої Конституцією України заборони будь-якого впливу на суддю під час відправлення правосуддя.
ВРП і її дисциплінарні органи мають право встановлювати наявність чи відсутність у діях судді дисциплінарного проступку виключно в межах визначеної законом процедури дисциплінарного провадження. Поза цією процедурою закон не допускає можливості здійснення ВРП оцінки дій судді при відправленні правосуддя.
Право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа (частина перша статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Жодних обмежень щодо суб`єкта звернення з дисциплінарною скаргою згаданий Закон не містить. Таке право передбачено законом саме з метою інформування ВРП як органу, відповідального за формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, про відомі їм факти й обставини неналежної поведінки судді.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що лише в межах дисциплінарного провадження ВРП може оцінити обставини, що призвели до розгляду згаданої цивільної справи поза межами установлених законом строків, зокрема з`ясувати, чи було це наслідком протиправного порушення суддею вимог законодавства або ж недотримання розумного строку розгляду справи було викликане певними чинниками, що об`єктивно унеможливлювали її розгляд чи перешкоджали цьому (наприклад, об`єктивною неможливістю сформувати склад суду, перебування судді або учасника (учасників) справи в стані тимчасової непрацездатності, надмірним навантаженням на суддю, зловживанням учасником справи процесуальними правами та ін.), адже у кожній конкретній ситуації суд має віднайти баланс між потребою розглянути справу якомога швидше та вимогою дотримання прав всіх її учасників.
ВП ВС також зауважила, в Україні немає органу, який би здійснював нагляд і контроль за діяльністю суддів поза межами дисциплінарних процедур, оскільки це суперечило б конституційним гарантіям незалежності суддів та недопустимості впливу на них при відправленні правосуддя.
Проте, на думку окремих суддів Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання про можливість звернення до суду з позовом про відшкодування державою шкоди, завданої порушенням відповідачем гарантії розумного строку розгляду справи, помилково зосередила увагу на тому, що в Україні немає органу, який би здійснював нагляд та контроль за діяльністю суддів поза межами дисциплінарних процедур, і що ВРП неповноважна наглядати за діяльністю судді під час відправлення ним правосуддя, у тому числі контролювати дотримання строку розгляду справи чи певного процесуального питання та надавати вказівки з цього приводу. Відсутність такого органу, як і відсутність у ВРП певних повноважень, не означає, що в Україні неможливо оцінити розумність строку розгляду справи.
Більше того, для вирішення справи про відшкодування державою шкоди, завданої порушенням гарантії розумного строку розгляду справи, немає потреби у висновках органу, який здійснює дисциплінарні провадження щодо суддів.
Відсутність рішення такого органу про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не означає, що держава не повинна відшкодувати шкоду, завдану тим, що вона допустила можливість розгляду справи з порушенням розумного строку.
ВРП перевіряла, чи були підстави для притягнення вказаного судді до дисциплінарної відповідальності. Відсутність таких підстав не може бути перешкодою для отримання від держави відшкодування у разі встановлення судом безвідносно до дій конкретного судді у цивільній справі надмірного характеру тривалості провадження у ній. Проте виявлення за результатами дисциплінарного провадження у діях судді під час розгляду ним справи порушення принципу розумного строку її розгляду та прийняття ВРП рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за вказане порушення можуть бути підставами для звернення зацікавленої особи з позовом до держави про відшкодування нею шкоди, завданої надмірною тривалістю судового провадження.
Одночасно судді зауважують, що визначаючи орган, уповноважений представляти державу у спірних правовідносинах, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 28), а саме:
- суд не має повноважень представляти державу як відповідача у судовому процесі за позовом про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя;
- беручи до уваги принцип незалежності суду, i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) має бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).
Обставини справи.
Позивач звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність держави України в особі Вищої ради правосуддя, що спричинила порушення розумних строків розгляду цивільної справи та заяви про відвід судді в цій справі;
- стягнути з держави України в особі ВРП компенсацію за порушення розумних строків розгляду цивільної справи, а також судові витрати, які складаються із суми судового збору, суми сплаченої комісії за перерахування грошових коштів та витрат на правову допомогу.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 18 липня 2019 року в задоволенні позову відмовив.
За висновком суду першої інстанції, для встановлення факту бездіяльності суб`єкта владних повноважень належить з`ясувати, які дії відповідно до закону він мав вчинити, проте не вчинив, чи яке рішення повинен був прийняти, але не прийняв.
Суд констатував, що в цій справі не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про допущення ВРП як відповідачем, який уособлює державу у спірних правовідносинах, протиправної бездіяльності стосовно позивача.
Суд першої інстанції зауважив, що та обставина, що до компетенції ВРП входить широке коло питань, пов`язаних із належною організацією діяльності судової системи України, не надає цьому органу права у будь-який спосіб впливати на суддю при відправленні ним правосуддя, оскільки це забороняється законом (стаття 126 Конституції України).
Раніше «Судово-юридична газета» розповідала, що КУпАП відводи та самовідводи суддів не передбачає, тому судді користуються аналогією закону.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.