ЄСПЛ висловився щодо допустимості показань свідків за їх відсутності в суді

Європейський суд з прав людини розглянув скаргу 53791/11 CHERNIKA v. UKRAINE. Заявник скаржився на відсутність свідків обвинувачення впродовж судового розгляду кримінального провадження щодо вчинення злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, за результатами якого він був засуджений.

Обставини справи

Заявником у цій справі виступив М., громадянин України, 1974 року народження, який проживає у м. Луцьку. Відповідно до обвинувачень проти нього, за якими заявника було зрештою засуджено, він привласнив опій, вилучений як доказ у справі, яку розслідував. Заявник збільшив кількість наркотичного засобу, розбавивши його. Надалі, як стверджувалося, заявник передав частину привласненого опію своїй подрузі, яка мала допомогти збути наркотичний засіб на «чорному ринку». З її допомогою заявник передав опій двом особам, які прибули з Криму до м. Луцька, доручивши їм забрати опій назад в Крим для подальшого збуту.

Впродовж досудового розслідування було допитано трьох свідків (Ш.,В.Г.,І.С.) і проведено очні ставки з заявником. Надалі справа за обвинуваченням заявника була передана до Луцького міськрайонного суду для розгляду суддею одноособово. Під час судового розгляду було допитано свідків Ш., З. та Г; інших свідків (В.Г та І.С) суд неодноразово викликав до суду, зокрема за допомогою приводу правоохоронними органами, проте вони не з’являлись і причини їх неявки суду не були відомі; зрештою, суд зачитав досудові показання цих свідків.

26 серпня 2008 року Луцький міськрайонний суд визнав заявника винним у вчиненні крадіжки та незаконному володінні/зберіганні значної кількості наркотичних речовин з метою їх збуту та призначив покарання у вигляді восьми років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та направив справу на новий розгляд, у зв’язку з тим, що суд першої інстанції зачитав показання свідка, незважаючи на відсутність інформації про причини його неявки до суду.

В грудні 2009 року Луцький міськрайонний суд знову засудив заявника за результатами потворного судового розгляду та призначив покарання у вигляді 8 років позбавлення волі. Окрім іншого, суд посилався на отримані під час досудового слідства показання трьох свідків, яких, як стверджувалося, заявник просив збути наркотичні речовини, та на результатах офіційної очної ставки під час досудового розслідування.  Під час повторного судового розгляду було викликано свідків В.Г та І.С для допиту, проте вони були дуже хворими, тоді як місцезнаходження інших свідків, які були допитані під час першого судового розгляду, встановлено не було. Суд заслухав показання декількох інших свідків, у тому числі працівників правоохоронних органів, і дослідив документи, які свідчили про володіння М. наркотичними речовинами.

Заявник подав апеляційну скаргу, у якій, вказував, що Ш., В.Г. та І.С. не були повторно допитані під час другого судового розгляду, вони не заслуговували довіри як свідки, їхні показання були суперечливими. Зокрема, заявник звернув увагу на те, що свідки не були притягнуті до відповідальності, хоча згідно з їхніми показаннями вони придбавали наркотичні речовини.

Волинський обласний апеляційний суд підтримав вирок суду першої інстанції. Суд дійшов висновку, що показання трьох свідків узгоджуються між собою та з результатами очної ставки із заявником.

Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявника та підтримав висновки судів попередніх інстанцій.

Оцінка ЄСПЛ

Європейський суд з прав людини, посилаючись на свою прецедентну практику, зазначив що він розвинув дві групи потенційно релевантних принципів:

1) прецедентна практика щодо допустимості показань свідків за їх відсутності в суді;

2) прецедентна практика стосовно принципу безпосередності.

Так, ЄСПЛ наголосив, що перше вирішальне питання як щодо принципу безпосередності, так і щодо прецедентного права стосовно свідків, які були відсутні, полягає в ролі показань, які були надані відсутніми свідками, у засудженні заявника, а саме: чи були вони «єдиними» або «вирішальними» або «мали значну доказову вагу», що їх допуск міг завадити захисту.

Другим важливим питанням є те, чи змінився склад суду, який засудив заявника, повністю або лише частково. Як зазначено у пункті 15, склад суду було повністю змінено і новий склад суду не допитав жодного з трьох свідків (пункт 59 Рішення).

Повертаючись до першого з питань, зазначених вище у пункті, ЄСПЛ підкреслив, що показання цих трьох свідків були центральними у справі обвинувачення, оскільки вони були єдиними прямими учасниками незаконної діяльності, у якій обвинувачувався заявник. Тоді як інші свідки чули обговорення між заявником і трьома відсутніми свідками про можливе переміщення наркотичних речовин, вони не знали таких деталей, і їхні показання щодо цього були доволі загальними. Всі інші докази проти заявника лише просто свідчили про те, що заявник мав можливість вчинити злочинне діяння, оскільки він мав доступ до наркотичних речовин та мав контакти з трьома відсутніми свідками. Тому Суд вважає, що показання свідків були «вирішальними» в тому сенсі, що вони, ймовірно, визначали результат справи.

Окрім цього, судді ЄСПЛ нагадали, що  справедливість судового розгляду залежить від вагомості показань відсутнього свідка. Чим важливіші докази, тим більшу вагу повинні мати урівноважуючи фактори для того, щоб провадження в цьому вважалося  справедливим.

Європейський суд розглядає три потенційно альтернативні урівноважуючі фактори у провадженні:

1) можливість, якою заявник користувався в ході  національного/внутрішнього провадження, щоб надати свою власну версію розглядуваних подій та поставити під сумнів авторитет/довіру відсутніх свідків і звернути увагу на непослідовність їхніх показань;

2) наявність інших підтверджувальних доказів;

3) факт того, що заявник брав участь у конфронтації/перехресному допиті із трьома свідками під час досудового розслідування та мав можливість перехресного допиту з Н.Ш. під час першого судового розгляду.

Щодо першого фактору, Суд підкреслив, що заявник мав можливість в ході національного провадження надати свою власну версію подій і поставити під сумнів авторитет/довіру відсутніх свідків. Проте Суд неодноразово зазначав, що така можливість оскаржити та спростувати показання відсутніх свідків не може сама по собі розглядатись як достатній урівноважуючий фактор для компенсації недоліків для захисту, створених їхньою відсутністю. Це також мало місце і в цій справі (пункт 68 Рішення).

Щодо другого фактора, як встановив Суд, хоча і були наявні інші підтверджуючі докази, проте вони мали обмежену доказову силу через відсутність показань трьох свідків.

Щодо третього потенційно урівноважуючого фактору, заявник стверджував, що така можливість не могла забезпечити належний захист, оскільки на стадії досудового розслідування (коли було проведено перехресний допит/конфронтацію) захист не мав доступу до матеріалів справи/доказів.

ЄСПЛ підкреслив, що у цій справі недолік обмеженого знання про матеріали справи на час конфронтацій/перехресного допиту, покладений на захист, не був настільки серйозним, що сама по собі конфронтація/перехресний допит була явно неналежною процесуальною гарантією. Однак це не завершення питання, оскільки суддя, який в кінцевому підсумку засудив заявника, не мав можливості особисто допитати будь-кого з трьох ключових свідків обвинувачення. Окрім іншого, він не мав у своєму розпорядженні відеозаписів їхніх показань, навіть за умови, що національним правом можливість такого відеозапису передбачена і останнє могло б надати важливу додаткову гарантію.

Таким чином, влада не змогла показати наявність достатніх та обґрунтованих/поважних причин відсутності свідка Н.Ш під час повторного судового розгляду. Можливе місцезнаходження цього свідка було вказано під час розгляду справи в суді першої інстанції, проте, як убачається, воно перевірено не було. Що стосується інших двох свідків, то хоча їх відсутність під час повторного судового розгляду була обґрунтована поважною причиною, їхні свідчення були тісно пов’язані з показаннями Н.Ш.

Також Уряд не продемонстрував наявності особливо суворих гарантій для забезпечення належного розуміння показань трьох свідків новим суддею для забезпечення справедливого розгляду.

Враховуючи наведене, Європейський суд з прав людини констатував порушення пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд).

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що особливо жорстокі дії поліції та недостатньо спланована операція під час затримання підозрюваного призвели до порушення статті 3 Конвенції.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.