Втручання спеціальних підрозділів поліції для арешту підозрюваного: позиція ЄСПЛ

Європейський суд з прав людини розглянув скаргу 43207/16 CASE OF CASTELLANI v. FRANCE. Заявник скаржився на те, що він став жертвою насильства під час затримання у себе вдома представниками спеціального озброєного підрозділу поліції GIPN (Національні поліцейські інтервенційні групи) у присутності його дружини та дочки.

ЄСПЛ дійшов висновку, зокрема, що поліцейська операція в будинку заявника не була спланована чи проведена таким чином,  щоб використані засоби були вкрай необхідні для досягнення її мети – арешту підозрюваного. Заявникові не було пред’явлено обвинувачення у вчиненні опору під час арешту, а дії працівників поліції, одягнутих у каски та щитки, були особливо жорстокими. Суд встановив, що використані засоби не були вкрай необхідними для арешту заявника і фізична сила, застосована до нього, не була необхідною за його поведінки.

Обставини

Заявник Ж. Кастеллані 1956 року народження, громадянин Франції, який проживає в м. Конт. У травні 2002 року було відкрито судове розслідування стосовно невідомих осіб за фальсифікацію свідчень та погрози смертю після скарги, поданої адвокатом, щодо насильства над поліцією. Троє членів родини Е.Н було засуджено у цій справі. Вони були сусідами та друзями заявника.

18 червня 2002 р. поліція Ніцци запросила підтримку спеціального підрозділу національної поліції (GIPN) для затримання членів сім'ї E.H. За запитом поліції командир підрозділу GIPN погодився також взяти участь у затриманні заявника, який був причетний до цієї справи. Обставини поліцейської операції оскаржувалися обома сторонами. 13 листопада 2002 р. слідчим суддею було прийнято рішення про припинення даної справи і зняті звинувачення у залякуванні свідка і погрози вбивства, які послужили основою для затримання Ж. Кастеллані. 13 січня 2009 р. Кримінальний суд визнав Ж. Кастеллані винним в зберіганні зброї без дозволу і йому був виписаний штраф. Суд зняв з нього звинувачення в умисному нападі на особу, яка перебуває при виконанні службових обов'язків, визнавши, що він діяв у цілях самооборони, оскільки вважав, що на його будинок напали.

Оцінка ЄСПЛ

Від самого початку Суд зауважив, що всі медичні довідки в матеріалах справи свідчать про серйозні тілесні ушкодження заявника. Окрім фізичних страждань, заявникові було завдано також моральних страждань. Затримання його вранці у власному будинку, після того, як ворота та вхідні двері були виламані багатьма озброєними офіцерами в присутності членів його родини, викликало у заявника сильний страх і занепокоєння через приниження.

ЄСПЛ повторив свій попередній висновок, що втручання спеціальних підрозділів, які зазвичай беруть участь в особливо жорстоких або особливо небезпечних ситуаціях, що вимагають швидких та рішучих дій, може спричинити особливі ризики зловживання владою та порушення людської гідності. Таким чином, на втручання таких підрозділів мають бути достатні гарантії (справа «Kučera v. Slovakia», no. 48666/99, § 122, 17 липня 2007 року).

Щодо застосування сили офіцерами поліції, то не оспорювалося те, що, по-перше, задокументовані тілесні ушкодження заявника були завдані працівниками поліції під час арешту, або, по-друге, що заявник вдарив одного з них металевим прутом. Однак заявник та Уряд не навели однакових версій подій.

ЄСПЛ підкреслив, що Кримінальний суд у своєму остаточному рішенні зазначив, що заявник був переконаний, що на нього в його будинку вчинявся напад, і що він діяв з метою необхідної оборони. Відповідно, Суд не міг прийняти доводів Уряду про те, що заявник свідомо напав на працівників поліції. Це виплаває лише з тверджень залучених до затримання працівників поліції, проти яких згодом було порушено провадження без жодних доказів у матеріалах справи на підтримку цього доводу.

Однак Страсбурзький суд зазначив, що по-перше, заявника не було звинувачено у вчиненні опору під час арешту, і, по-друге, що дії працівників поліції, одягнутих у каски та захищених щитками, були особливо жорстокими.

Суд дійшов висновку, що використані засоби не були вкрай необхідними для арешту заявника і що фізична сила, застосована проти нього, не була необхідною за його поведінки. Таким чином, в даному випадку мало місце порушення статті 3 Конвенції.

Суд постановив, що Франція повинна сплатити заявнику 2 803 євро матеріальної шкоди та 20 000 євро на відшкодування моральної шкоди.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що відмова держави повернути майно заявнику чи відшкодувати його вартість після того, як конфіскацію було знято, є втручанням у майнові права.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.