ВС: укладання угоди про визнання винуватості є правом, а не обов’язком прокурора

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 465/787/18 та встановив, що укладання угоди про визнання винуватості є правом, а не обов’язком прокурора, оскільки угода укладається між прокурором та обвинуваченим за ініціативою будь-кого із них.

Обставини справи

ВС розглянув касаційну скаргу захисника засудженого на вирок місцевого суду та вирок апеляційного суду  від 19 листопада 2019 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК.

У касаційній скарзі захисник просив скасувати судові рішення щодо засудженого та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказував на те, що розгляд кримінальної справи здійснювався без участі захисника засудженого, якого було залучено лише в суді апеляційної інстанції. Разом із тим захисник зазначав про те, що ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції не взято до уваги того факту, що засудженому не було роз’яснено права на укладення угоди про визнання винуватості та порядку її укладання.

Висновок Верховного Суду

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та звукозаписів судових засідань, особі_1 було вручено пам`ятку про права та обов`язки, ознайомившись з якими останній будь-яких клопотань щодо призначення йому захисника в суді першої інстанції не заявляв. Крім того, під час судового засідання після роз’яснення судом ст. 63 Конституції України він заявив про здійснення свого захисту самостійно.

Судді ВС підкреслили, що у процесі розгляду справи судом апеляційної інстанції засуджений самостійно залучив захисника. При цьому ВС зазначив, що мати захисника та отримувати його допомогу є правом підозрюваного, обвинуваченого і засуджений був належним чином поінформований про таке право та йому була надана можливість ним скористатися. Отже, не бажаючи скористатися послугами захисника в суді першої інстанції, він міг передбачити наслідки своїх дій. У цьому випадку немає підстав вважати, що за відсутності захисника засуджений був позбавлений справедливого судового розгляду і що це створило перешкоди для реалізації наданих йому прав.

Водночас Верховний Суд зауважив, що ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав або кваліфікованої юридичної допомоги, яка у визначених законом випадках є обов’язковою, захищатися від обвинувачення у встановлений законом спосіб. Під час розгляду цього кримінального провадження суд здійснив усі передбачені законом заходи для надання обвинуваченому можливості на власний розсуд розпорядитися своїми процесуальними правами, зокрема правом на захист. Виходячи з наведеного, право засудженого на захист усупереч доводам сторони захисту не було порушено.

Так само безпідставними є і твердження захисника про нероз’яснення особі права на укладання угоди про визнання винуватості та у прядку її укладання.

ВС підкреслив, що відповідно до ст. 468 КПК у кримінальному провадженні може бути укладена угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим.

Частиною 2 ст. 469 КПК передбачено, що угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого, а згідно з ч. 7 вказаної статті слідчий, прокурор зобов`язані проінформувати підозрюваного та потерпілого про їхнє право на примирення, роз`яснити механізм його реалізації та не чинити перешкод в укладенні угоди про примирення.

Отже, на підставі аналізу зазначених норм у прокурора є право, а не обов’язок ініціювати укладення угоди про визнання винуватості. При цьому ВС вказав, що ст. 470 КПК закріплює обов`язок прокурора враховувати під час укладення угоди про визнання винуватості обставини, за наявності яких може бути укладена ця угода, а саме: ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб; характер і тяжкість обвинувачення (підозри); наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень; наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.