Критерій вільного волевиявлення при укладенні договору: практика Верховного Суду

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Про це нагадав Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 387/554/18.

Так, позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що на підставі державного акта він є власником земельної ділянки, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 11 липня 2007 року між ним та ТОВ був укладений договір оренди землі строком на 10 років. Оскільки він мав намір самостійно обробляти земельну ділянку та не мав наміру продовжувати договір оренди після його закінчення, він звернувся до відповідача із заявою про звільнення земельної ділянки у строк до 18 листопада 2018 року. Однак йому стало відомо про існування додаткової угоди від 17 травня 2017 року, зареєстрованої державним реєстратором, якою дію договору оренди землі продовжено на новий строк до 17 листопада 2028 року.

Посилаючись на те, що він додаткову угоду не підписував, згоди на внесення змін до договору оренди землі не надавав та не передавав нікому права на підписання такої додаткової угоди, позивач просив визнати недійсною додаткову угоду.

Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ТОВ.

Верховний Суд при розгляді справи № 387/554/18 зазначив, що правочин є поєднанням волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами. Відхилення судом висновку експерта повинне бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту.

Якщо висновок експерта буде визнано обґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові.

Верховний Суд звернув увагу на те, що у справі  № 387/554/18, відповідно до висновку експерта, підпис у графі «орендодавець» у примірнику додаткової угоди до договору оренди землі виконаний не позивачем, а іншою особою.

Відхиляючи доводи заявника про те, що висновок судової почеркознавчої експертизи викликає сумнів у його правильності та є обґрунтованим, апеляційний суд правильно вказав, що при проведені експертизи в експерта було достатньо порівняльного матеріалу, йому був наданий необхідний обсяг документів з вільними підписами позивача для дослідження. Експертиза призначена та проведена відповідно до вимог закону, переконливих доказів, які б спростовували правильність висновку експерта, а також те, що експертний висновок є недостатньо обґрунтованим та суперечить іншим матеріалам справи, відповідач не надав. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про проведення повторної судової почеркознавчої експертизи, є обґрунтованими.

ВС дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, застосували норми матеріального і процесуального права, надали належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність волевиявлення у позивача на укладання оспорюваної додаткової угоди до договору оренди землі, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання її недійсною.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про практику КЦС ВС у спорах, що виникають із трудових, сімейних та земельних правовідносин. 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.