КСУ усунув колізію з прокурорськими пенсіями: визнано неконституційним припис, через який відмовляли в отриманні пільгових пенсій

Другий сенат Конституційного суду України 18 червня 2020 року ухвалив рішення, яким  визнав, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.

Обставини справи

До Конституційного Суду України звернулася громадянка України Ольга Левченко з клопотанням визнати таким, що не відповідає Конституції У країни (є неконституційним), припис пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» у частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначення пенсії здійснюється відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року.

Зокрема, конструкція припису пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 213–VIII, що є предметом перевірки, є такою: «У разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України».

Висновок КСУ

Досліджуючи спірні правовідносини, що виникли між автором клопотання та адміністративними органами держави, Конституційний Суд України виходив із того, що від часу виникнення спору щодо призначення й перерахунку пенсії Левченко О. М. до питання вирішення цього спору мають стосунок три закони України –  Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, «Про прокуратуру», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», у яких містяться приписи, що потребують належного застосування з огляду на те, що вони співдіють як суперечливі норми одного ієрархічного рівня.

Так, Конституційний Суд наголосив, що юридична конструкція «у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до законів України <…>» є дуже суперечливою та неоднозначною.

По-перше, запровадження законодавцем формули «у разі неприйняття «…» закону «…» скасовуються норми «…» мало такі наслідки: а) виникла ймовірність того, що на заміну нормам щодо призначення пенсій конкретним категоріям осіб (зокрема, прокурорам, суддям, державним службовцям, дипломатам тощо) законодавець ухвалить «новий закон», що регулюватиме питання призначення пенсій невизначеному колу осіб – усім; б) одночасно існувала ймовірність, що такого не станеться (якщо законодавець не ухвалить «новий закон»); в) виникла ймовірність того, що спеціальних пенсій від певного часу в України не стане (якщо законодавець ухвалить такий «новий закон», що запровадить порядок призначення «всіх пенсій на загальних підставах»; г) одночасно існувала ймовірність, що такого не станеться (якщо законодавець не ухвалить «новий закон»).

По-друге, передбачене такою конструкцією скасування норм щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначення пенсії здійснюється відповідно до десяти законів та одного підзаконного акта, було поставлено в залежність від того, ухвалить чи не ухвалить законодавець ( до 1 червня 2015 року) «закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних». Такий припис, надаючи законодавцеві свободу вибору – ухвалювати або не ухвалювати «новий закон» щодо призначення пенсій, створював умови, коли кожен із варіантів вибору спричинявся б до відмінних (або навіть протилежних)  наслідків для громадян, залишаючи їх на тривалий час у невідомості, непевності (стані невизначеності) щодо можливих для себе наслідків.

 По-третє, застосування законодавцем формули «закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних» створювало ймовірність того, що в новому законі інститут «спеціальних пенсій» усе-таки буде збережено.

 По-четверте, пов’язаною з приписом пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (Закон № 213–VIII) є норма цього закону, відповідно до якої Кабінет Міністрів України мав у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом № 213–VIII ухвалити підзаконні нормативні акти на його виконання та подати на розгляд Верховної Ради України до 1 травня 2015 року проект закону щодо призначення всіх пенсій, зокрема спеціальних (крім пенсій, що призначаються військовослужбовцям i науковим працівникам), на загальних підставах (абзаци другий, третій пункту 4 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 213–VIII). Унаслідок запровадження такої норми ситуація набула ще заплутанішого характеру, оскільки ймовірність ухвалення законодавцем до 1 червня 2015 року «закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних» (як передбачено приписом пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення »Закону № 213–VIII) стала залежною від дій не тільки законодавця, а й Кабінету Міністрів України. Як результат, громадяни ще менше могли передбачити юридичні наслідки таких двох приписів розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 213–VIII.

По-п’яте, набрання чинності приписом пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 213–VIII спричинило внесення низки змін до двох спеціальних законів щодо прокуратури (Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789–XII зі змінами, Закону № 1697–VII), проте цей припис не містить чіткої вказівки на те, яких конкретно приписів якого із цих двох законів стосується скасування з 1 червня 2015 року.

 По-шосте, припис пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» не дає точної вказівки, які норми решти законів і одного підзаконного акта, перелік яких міститься в цьому приписі, скасовуються з 1 червня 2015 року.

 Конституційний Суд констатував, що за наведеними характеристиками припис пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 213–VIII не відповідає вимозі передбаченості як складового елементу принципу юридичної визначеності, а отже суперечить принципові верховенства права (правовладдя), закладеному частиною першої статті 8 Конституції України.

Також Конституційний Суд підкреслив, що складовим елементом загального принципу юридичної визначеності як вимоги верховенства права (правовладдя) також є принцип правомірних (легітимних) очікувань, який, за тлумаченням Венеційської Комісії, «виражає ідею, що органи публічної влади повинні додержуватися не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань».

Застосована законодавцем у приписі пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 213–VIII конструкція загалом є сприятливою для виникнення у певної категорії громадян (включно з конкретною – прокурорів) легітимних очікувань і стосовно того, що законодавець ухвалить до 1 червня 2015 року «новий закон» щодо призначення всіх пенсій, і стосовно того, що в ньому буде вирішено питання «спеціальних пенсій», порядку їх призначення та їх розміру. Якби законодавець учинив саме так, ймовірність чого допускав припис пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 213–VIII, то не виникло б стану, за якого можна було б говорити про «скасування з 1 червня 2015 року норм щодо пенсійного забезпечення осіб», яким призначення пенсії здійснюється відповідно до тієї низки нормативних актів, що їх зазначено в цьому приписі.

Окрім того,  Конституційний Суд наголосив, що приписи абзаців другого й третього пункту 4 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 213–VIII, що безпосередньо пов’язані з приписом пункту 5 цього ж розділу, створювали додаткові підстави для правомірних (легітимних) очікувань громадян, що Кабінет Міністрів України підготує та внесе на розгляд Верховної Ради України до 1 травня 2015 року проект закону щодо призначення всіх пенсій, зокрема спеціальних.

Проте ні того (Кабінет Міністрів України не вніс до Верховної Ради України такого законопроекту), ні іншого (Верховна Рада України відповідно не ухвалила такого законопроекту до 1 червня 2015 року) не відбулося.

Цю ситуацію можна розглядати як таку, за якої припис пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 213–VIII спричинив виникнення у певної категорії громадян (конкретно – прокурорів) відчуття краху легітимних очікувань, що є несумісним з вимогою юридичної визначеності як складовим елементом принципу верховенства права (правовладдя). Конституційний Суд України звернув увагу на те, що недотримання законодавцем принципу юридичної визначеності як складового елементу принципу верховенства права (правовладдя) спричинило неоднакове застосування судами припису пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 213–VIII.

На підставі наведеного Конституційний Суд України встановив, що припис пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 213–VIII не відповідає вимогам юридичної визначеності як складника принципу верховенства права (правовладдя), установленого приписом частини першої статті 8 Конституції України.

Припис пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213–VIII, що визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Раніше "Судово-юридична газета" повідомляла, що  КСУ визнав неконституційними положення частини третьої статті 307 КПК України.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.