Відмінність договору цесії від договору факторингу: рішення ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу № 916/1410/19 та встановив, що розмір винагороди фактора може встановлюватися по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Обставини справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Д» (Позивач) звернулося в Господарський суд Одеської області з позовом до особи_3 (Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф» (Відповідач-2) про визнання договору відступлення права вимоги (цесії) недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між відповідачами укладено договір відступлення права вимоги (цесії), за яким Відповідач-1 відступив Відповідачу-2 право вимоги за договором поставки, укладеним між Позивачем та Відповідачем-1. На переконання позивача, договір фактично є договором факторингу, який укладено з порушенням приписів чинного законодавства, оскільки відповідач-2 не є фінансовою установою, що, в свою чергу, свідчить про недійсність такого договору.

Рішенням Господарського суду Одеської області у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду першої та апеляційної інстанції, касатор подав касаційну скаргу.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслюють, що статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

ВС зауважив, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов’язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладання) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 905/1227/17).

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

ВС підкреслив, що одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошті в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором. Зобов’язання фактора за договором факторингу може передбачити надання клієнтові послуг, пов’язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Отже, за змістом статей 512, 1077 ЦК України розмежовано правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Щодо розмежування за предметом договору ВС зазначив, що під час цесії може бути відступлено право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов’язань, в яких заміна кредитора не допускається (стаття 512 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути тільки право грошової вимоги (як тієї, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги  (стаття 1078 ЦК України).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

У разі цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Також ВС підкреслив, що ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватися по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносин факторингу немає, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов’язанні (частина 3 статті 656 ЦК України).

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди, здійснивши правовий аналіз умов договору відступлення права вимоги, дійшли обґрунтованого висновку, що оспорюваний правочин не є удаваним, оскільки не вчинений для приховання іншого правочину – договору факторингу. У договорі відсутні умови, притаманні договору факторингу, а розмір грошової вимоги, відступленої за цим договором, дорівнював ціні її відступлення, у зв’язку з чим укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором цесії.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, про порушення процедури прийняття регуляторного акта: позиція Верховного Суду.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.