Під час погоджувальної ради 18 травня віце-спікер Руслан Стефанчук заявив, що вважає дуже важливим розглянути якнайшвидше законопроект №2255 його авторства про створення національного органу інтелектуальної власності.
«Щодо плану законопроектних ініціатив, я вношу пропозицію додати до нього законопроект 2255, який завершує інституціоналізацію в сфері органів інтелектуальної власності України. Тому що дехто, хто був звільнений з посад, намагається відновитися на цих посадах. І ми повинні перейти врешті-решт до європейської дволанкової системи організації інтелектуальної власності замість три ланкової», - підкреслив він.
Разом з тим, голова Комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку Дмитро Наталуха відмітив, що не слід розглядати цей законопроект на цьому тижні.
«Я бачу, що на цю п’ятницю пропонується поставити законопроект №2255 щодо створення національного органу з інтелектуальної власності. Через великий резонанс у суспільстві ми ухвалили рішення не проводити слухання в комітеті онлайн, тому що надто багато бажаючих, які хотіли висловити свою думку.
Комітет найближчим часом забезпечить таку платформу для обговорення. Тому пропоную 2255 на цю п’ятницю на ставити», - зазначив він у відповідь.
Нагадаємо, що на пленарному засіданні 4 лютого депутати Верховної Ради підтримали в першому читанні законопроект №2255 щодо створення Національного органу інтелектуальної власності.
Як раніше писала «Судово-юридична газета», планується створити окрему юридичну особу публічного права, що буде належати до сфери управління Мінекономіки, — Національний орган інтелектуальної власності (НОІВ) з наданням йому владних повноважень щодо видачі охоронних документів (патентів, свідоцтв) на об’єкти права інтелектуальної власності. При цьому Мінекономіки забезпечуватиме формування та реалізацію політики держави у сфері інтелектуальної власності.
Відтак функції НОІВ виконуватиме державна організація, що буде створена на базі державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (заклад експертизи) та належатиме до сфери управління Мінекономіки.
НОІВ планується надати наступні владні повноваженні у сфері охорони прав на промислові зразки:
Законопроект №2255 також передбачає включення в ряд законів, що стосуються захисту прав інтелектуальної власності, положень щодо гарантій незалежності Апеляційної палати — колегіального органу НОІВ для розгляду заперечень проти його рішень.
Зауваження ГНЕУ
Головне науково-експертне управління Верховної Ради, розглянувши проект, висловило щодо його змісту такі зауваження та пропозиції.
Ці сумніви випливають з того, що лише створення нового органу не змінює по суті ту систему державної охорони інтелектуальної власності, яка передбачена відповідними законами, а лише дещо уточнює повноваження, які мають органи управління у сфері інтелектуальної власності. Зокрема, запропоновані у проекті зміни до законів України «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на компонування напівпровідникових виробів», «Про охорону прав на зазначення походження товарів», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про авторське право і суміжні права», «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» пропонують передати НОІВ окремі повноваження у сфері охорони прав інтелектуальної власності, що належать центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності (на даний час це Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України), а також всі функції підпорядкованого згаданому Міністерству Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності (Украпатент)».
При цьому запропоноване у проекті розуміння поняття «державна система охорони інтелектуальної власності» як системи, до складу якої входять лише «центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, НОІВ і сукупність наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних підприємств, установ, організацій, що входять до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності» (нова редакція абзацу 16 частини 1 статті 1 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» та аналогічні зміни до інших законів), не враховує того, що важливу роль у правовому регулюванні охорони інтелектуальної власності відіграють Президент України, як гарант Конституції України, а отже й гарант забезпечення права громадян України володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (стаття 41 Конституції України), Верховна Рада України, яка приймає відповідні законодавчі акти, Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади (наприклад, деякі повноваження Міністерства науки та освіти України та Міністерства охорони здоров’я України пов’язані з охороною прав інтелектуальної власності відповідно у сферах наукової діяльності та виробництва й обігу лікарських засобів, а Державна митна служба бере участь у захисті цих прав), а також суди (зокрема, Вищий суд з питань інтелектуальної власності). До того ж, на нашу думку, якщо створюється «національний» орган інтелектуальної власності, то сама система охорони прав інтелектуальної власності також повинна мати статус «національної».
Саме з урахуванням зазначеного, на наш погляд, має здійснюватися удосконалення законодавства у сфері охорони прав інтелектуальної власності відповідно до задекларованої у пояснювальній записці мети законопроекту. При цьому відповідним чином має бути відкоригована і назва законопроекту.
Слід також звернути увагу на те, що у проекті пропонується внести фактично однакові положення щодо визначення НОІВ, Апеляційної палати, державної системи правової охорони інтелектуальної власності; повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, НОІВ у закони України «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на компонування напівпровідникових виробів», «Про охорону прав на зазначення походження товарів», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про авторське право і суміжні права», «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав». Такий підхід об’єктивно зумовлений структурою вказаних чинних законів, до яких пропонуються зміни. Проте він (як і чинна практика) не виглядає раціональним та юридично коректним з точки зору забезпечення системності законодавства. Відтак вбачається обґрунтованим юридичним кроком вказані питання врегулювати в одному законодавчому акті.
Крім цього, запропоновані проектом зміни до статті 1 Закону України «Про охорону на компонування напівпровідникових виробів» потребують відповідного корегування у зв’язку із прийняттям нової редакції цього Закону від 26.06.2019 р..
Оцінюючи запропоновані новели, Головне управління виходить з наступного.
Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом (абзац 3 частини 2 статті 81 Цивільного кодексу України). На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено законом (стаття 82 Цивільного кодексу України). Юридичними особами публічного права є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, державні підприємства, державні та комунальні організації, установи, заклади. Переважна їх частина фінансується за рахунок бюджетних коштів. У цьому зв’язку виникає питання щодо правового статусу НОІВ в системі органів державної влади, якщо він створений на базі державного підприємства і наділений відповідними владними повноваженнями, адже у положеннях законопроекту чіткої відповіді на це питання не міститься.
Слід зауважити, що розвиток законодавства України про центральні та місцеві органи виконавчої влади повинен здійснюватися з урахуванням принципу верховенства закону як акта, що має вищу юридичну силу в системі нормативно-правових актів. Такий підхід випливає зі змісту відповідних положень Конституції України, згідно з якими «державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову», «органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України» (стаття 6), «органи державної влади…, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» (частина друга статті 19), виключно законами України визначаються «організація і діяльність органів виконавчої влади» (пункт 12 частини першої статті 92), «організація, повноваження і порядок діяльності …центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України» (стаття 120).
На думку Головного управління, наділення владними повноваженнями «квазідержавних» органів суперечить статті 5 Конституції України, за якою влада здійснюється через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. «Паралельне» управління в державі не відповідає конституційній моделі організації влади в Україні, ставить реалізацію повноважень органів влади в залежність від рішень неконституційних органів, порушує права громадян на оскарження неправомірних рішень, обмежує компетенцію Уряду на створення та реорганізацію центральних органів виконавчої влади. При цьому не враховуються вимоги статей 1, 5, 8, 19, 85, 92, 116, 120 Конституції України.
Варто також взяти до уваги, що до компетенції Кабінету Міністрів України належать повноваження щодо утворення, реорганізації та ліквідації відповідно до закону міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади (пункт 91 статті 116 Конституції України). Фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, крім випадків, визначених законом (стаття 25 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»).
Органам державної влади забороняється створювати позабюджетні фонди, мати позабюджетні спеціальні рахунки та використовувати кошти, одержані за здійснення функцій держави, що передбачають видачу дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрацій та інших дій на платній основі (крім послуг з охорони, що надаються на договірних засадах), в будь-який інший спосіб, крім зарахування таких коштів до Державного бюджету України (стаття 3 Закону України «Про джерела фінансування органів державної влади»).
Отже, новелами проекту, по суті, пропонується певне втручання Верховної Ради України у конституційну компетенцію Уряду України, що не відповідає приписам статей 6, 19, 85 та 116 Конституції України, а також правовій позиції Конституційного Суду України, згідно з якою неухильне додержання органами державної влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади, є запорукою їх єдності та важливою передумовою стабільності і злагоди в державі (рішення від 2 березня 1999 року № 2-рп/99, від 16 березня 2004 року № 6-рп/2004, від 1 квітня 2008 року № 4-рп/2008, від 8 вересня 2009 року № 19-рп/2009, від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011).
Крім того, слід зазначити, що відповідно до наказу Мінекономрозвитку України від 24.05.2018 р. «Про утворення Державної організації «Національний офіс інтелектуальної власності» було створено Національний офіс інтелектуальної власності, який відповідно до Статуту, належить до сфери управління Мінекономрозвитку та є закладом, що входить до системи правової охорони інтелектуальної власності (Наказ Мінекономрозвитку №812 від 14.06.2018 р.).
У зв’язку із зазначеним вище, видається, що правовий статус НОІВ потребує більшої конкретизації з огляду на те, що йому надаються притаманні органам державної владні повноваження. Видається, що правовий статус НОІВ доцільніше визначати як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності.
Разом з тим, слід враховувати те, що за змістом відповідних положень Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» (статті 16 та 17) інші (окрім міністерств) центральні органи виконавчої влади, які утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики, поділяються на служби, агенства, інспекції. Відповідно до статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» не передбачено утворення центральних органів виконавчої влади через перетворення державних підприємств. Отже ідею створення нового центрального органу виконавчої влади на базі державного підприємства не можна вважати обґрунтованою.
Вважаємо за доцільне звернути увагу на те, що у законопроекті пропонується наділити НОІВ делегованими владними повноваженнями у сфері інтелектуальної власності. Так, зокрема, НОІВ матиме наступні владні повноваження у сфері охорони прав на промислові зразки: приймання заявок, проведення їх експертизи, ухвалення рішень щодо них; видача патентів на промислові зразки, здійснення їх державної реєстрації; опублікування офіційних відомостей про промислові зразки, ведення реєстру; здійснення міжнародного співробітництва у сфері правової охорони інтелектуальної власності; здійснення атестації та реєстрації представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених); інформування та надання роз’яснень щодо реалізації державної політики у сфері охорони прав на промислові зразки (частина 2 нової статті 21 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» та аналогічні положення інших законів). У цьому зв’язку варто зауважити, що чинна Конституція та законодавство України не передбачають використання різних правових засобів «перерозподілу» повноважень між органами виконавчої влади (на відміну від делегування повноважень ОВВ органам місцевого самоврядування), до яких відносяться, зокрема, «надання» (наділення) та «делегування» повноважень. Такий спосіб взаємодії між органами виконавчої влади не є чітко врегульованим у чинному законодавстві, тому застосування поняття «делеговані повноваження» у контексті запропонованого закону є незрозумілим і викликатиме труднощі у правозастосуванні. Доречно також зазначити, що на теоретичному рівні поняття «делегування повноважень» розуміється як договірний двосторонній акт і передбачає як згоду суб’єкта, який делегує, так і згоду суб’єкта, якому делегуються повноваження, на їх виконання. Очевидно, що такий спосіб взаємодії не може застосовуватись між органами, що мають відносини підпорядкування.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адміністративні послуги» адміністративна послуга розглядається як «результат здійснення владних повноважень суб'єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов'язків такої особи відповідно до закону». Тобто, адміністративна послуга надається виключно за заявою фізичної або юридичної особи, що створює умови для виникнення прав та обов’язків у його безпосередньо користувача. При цьому, патенти та свідоцтва на право інтелектуальної власності є результатом реєстрації об’єктів прав інтелектуальної власності та підтвердженням певного статусу або факту. Крім того, є документами, які засвідчують відповідні права, видача яких здійснюється безпосередньо за зверненням потенційного одержувача послуги. З огляду на це правова природа видачі патентів та свідоцтв та процедура їх надання подібна до адміністративних послуг, оскільки у сфері інтелектуальної власності всі адміністративні послуги націлені лише на набуття прав та похідних від нього обов’язків суб’єктом звернення.
Крім того, зазначена ідея не узгоджується з передбаченими у проекті владними повноваженнями НОІВ у сфері інтелектуальної власності (видача патентів на промислові зразки, видача свідоцтв на знаки для товарів і послуг, видача свідоцтв на компонування, здійснення їх державної реєстрації), оскільки адміністративна послуга є саме результатом здійснення владних повноважень уповноваженим суб'єктом, які призводять до набуття, зміни або припинення прав та обов’язків (стаття 1 Закону України «Про адміністративні послуги»).
Варто вказати, що висловлені у пояснювальній записці до проекту заперечення щодо визнання видачі охоронних документів у сфері інтелектуальної власності адміністративною послугою (неможливість встановлення граничного строку надання послуги, неможливість внесення плати суб’єктом звернення одноразово за надання послуги за весь комплекс дій та рішень суб’єкта надання адміністративної послуги; відсутність гарантування заявнику позитивного результату) є, скоріше, особливостями надання такої послуги, а не запереченнями щодо визнання видачі таких документів адміністративною послугою.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.