Призначена, але не виплачена з вини органів державної влади, компенсація за незаконно конфісковане майно політично репресованих та згодом реабілітованих осіб підлягає обов’язковій виплаті за раніше прийнятим рішенням та без надання додаткових документів
До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, переглянувши у касаційному порядку справу за позовом фізичної особи до Департаменту праці та соціального захисту населення про визнання дій неправомірними та стягнення коштів.
Суть спору полягає в тому, що фізична особа – спадкоємець реабілітованої особи, в якої було незаконно конфісковано майно під час політичних репресій, звернулася до Департаменту праці та соціального захисту населення з вимогою виконати рішення районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих осіб, що було прийнято ще у 1993 року за наслідками розгляду та перевірки матеріалів, поданих позивачем. Вказаним рішенням визначено суму компенсації та доручено здійснити її виплату райфінвідділу. На неодноразові звернення позивача районна державна адміністрація повідомила про те, що відповідно до п. 4 ст. 90 Бюджетного кодексу України, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення для виплати компенсації реабілітованим належать до компетенції головних управлінь праці та соціального захисту населення області та, відповідно, рекомендовано звернутися до Головного управління праці та соціального захисту. Однак, звернувшись до управління, позивач отримав відповідь про необхідність подання додаткових документів для прийняття рішення про виплату компенсації. Не погодившись з такою відповіддю, позивач звернувся до суду.
Суди першої та апеляційної інстанцій частково задовольнили адміністративний позов, зобов'язавши відповідача виконати рішення районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих, що прийняте 1993 року, проте не знайшли підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з Департаменту праці та соціального захисту населення призначеної суми компенсації.
Верховний Суд, переглядаючи судові рішення, погодився із судами попередніх інстанцій стосовно того, що оскільки рішенням районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих вирішено виплатити компенсацію саме позивачу, як спадкоємцю його реабілітованого батька, а також зважаючи на те, що при розгляді цього питання комісією позивачем надавався необхідний перелік документів, а перелік документів, який просить надати відповідач, не передбачений жодним нормативним актом, відповідне рішення підлягає обов’язковому виконанню без необхідності подання додаткових документів.
Разом з тим, суд касаційної інстанції зазначив, що, фактично, визнаючи протиправними дії відповідача щодо невиконання рішення районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих, суди попередніх інстанцій без зазначення будь-яких мотивів не задовольнили позовні вимоги позивача в частині визнання дій Департаменту праці та соціального захисту населення щодо невиплати йому компенсації за незаконно конфісковане майно його батька неправомірними, у зв’язку із чим позов в цій частині також підлягає задоволенню.
Верховний Суд виходив з того, що постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1993 року № 112 (якою до Положення про порядок виплати компенсацій, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Українською РСР від 24 червня 1991 року № 48, внесено зміни) окремо не регламентовано, в якому порядку та в які строки належить виконувати рішення комісії Рад народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих. Суд також встановив, що вказана Постанова не містить приписів щодо необхідності повторного звернення реабілітованих громадян та їхніх спадкоємців, щодо яких вже прийнято відповідне рішення, із заявами про виплату грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості в порядку, встановленому цією постановою, та/або подачі такими особами додаткових документів для виконання раніше прийнятого рішення про виплату компенсації.
На цій підставі Верховним Судом зроблено висновок, відповідно до якого зобов'язання Держави перед реабілітованими особами (їх спадкоємцями), в яких незаконно вилучено будівлі та майно та стосовно яких комісіями з питань поновлення прав реабілітованих осіб прийнято рішення щодо виплати грошової компенсації, повинні бути виконані у повному обсязі уповноваженими державними органами із питань соціального захисту та соціального забезпечення, без необхідності надання додаткових документів, шляхом перерахування сум грошової компенсації на особовий рахунок в установах Ощадного банку України або здійснення поштового переказу.
Постанова Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 285/2663/16-а (адміністративне провадження № К/9901/43860/18).
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.