Чи можуть юридичні особи набувати право власності на земельну ділянку: висновок ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу № 904/2180/19 та встановив, що юридичні особи не підпадають під дію положень статті 119 ЗК України, у зв’язку із чим не можуть набувати право власності на земельні ділянки за набувальною давністю.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що ТОВ «Т» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Дніпровської міської ради щодо визнання права власності за набувальною давністю на земельну ділянку площею 1,071 га.

Позовна заява мотивована тим, що позивач отримав у 2004 році у власність нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, добросовісно заволодів нею і відкрито користувався протягом 15 років, відтак набув на земельну ділянку право власності за набувальною давністю на підставі частини першої статті 344 Цивільного кодексу України.

Суди першої та апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовили.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслюють, що згідно із частиною першою статті 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 119 ЗК України, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу місцевого самоврядування із клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється у порядку, встановленому цим Кодексом.

Можна підсумувати, що умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є:

1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у не вчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років;

2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб;

3) безперервність користування протягом 15 років;

4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку.

ВС наголосив, що відсутність будь-якого із перелічених елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Проаналізувавши вищезазначені норми законодавства, ВС підкреслив, що набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, передбачене частиною першою статті 344 ЦК України, регулюється статтею 119 ЗК України, яка, зокрема, містить спеціальну норму стосовно умов та порядку набуття земельною ділянки у власність за давністю користування.

За змістом частини другої статті 119 ЗК України, передача земельної ділянки у власність громадян на підставі набувальної давності здійснюється у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому ця норма відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність (статті 116, 117, 123 ЗК України) саме громадян.

Враховуючи наведене, ВС дійшов висновку, що юридичні особи не підпадають під дію положень статті 119 ЗК України, у зв’язку із чим не можуть набувати право власності на земельні ділянки за набувальною давністю.

Ураховуючи наведені висновки, та беручи до уваги, що позивач є юридичною особою, ВС залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про практику Верховного Суду щодо передачі земельної ділянки у власність за давністю користування.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.